Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Широян Т.А.,

суддів Міщенко С.М., Солодков А.А.,

при секретарі Бражнику М.В.,

за участю прокурора Ткачук Г.В.,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2016 року.

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ялинці Кременчуцькогорайону Полтавської області, який мешкає у АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавленням права керування транспортними засобами.

Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 10143 грн матеріальної та 10 000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2016 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 змінено.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов'язки згідно з пунктами 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 22 березня 2015 року о 02.50 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи мопедом "Дельта" без номерних знаків, не маючи при цьому посвідчення водія, рухаючись по вул. Петровського у с. Ялинці Кременчуцького району Полтавської області, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) (не вжив відповідних заходів для зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу при виявлені небезпеки для подальшого руху), в результаті чого здійснив наїзд на неповнолітню ОСОБА_3, яка внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримала тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, взяв до уваги його щире каяття, втім не дав належної оцінки суб'єктивному ставленню засудженого до злочину, який, на думку прокурора, протягом судового розгляду у судах обох інстанцій фактично свою вину не визнавав, вважає його поведінку в суді нещирою, як у частині визнання вини, так і відшкодуванні завданих злочином збитків, і це виключає застосування до нього положень ст. 75 КК України. Вважає, що апеляційним судом недостатньо перевірено повноваження захисника засудженого, а відтак фактично ставить під сумнів належне забезпечення права останнього на захист.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційної скарги прокурора з підстав, викладених у ній, перевіривши матеріали провадження та доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених і викладених судом у вироку, а також правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються, не надійшло щодо цього касаційних скарг і від інших учасників судового розгляду, а тому у касаційномупорядку не переглядаються.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років суд вправі прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Проте, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного йому судом першої інстанції за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, апеляційний суд належним чином своє рішення не мотивував. Зокрема, приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив в основному із даних про його особу, котрий не має судимостей, розладів здоров'я на ґрунті алкоголізму чи викликаних іншими шкідливими звичками, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, утримує малолітню дитину 2012 року народження. При цьому цей суд врахував і позитивну посткримінальну поведінку засудженого та думку потерпілої, яка не просила його суворо карати.

Однак, попри ці дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують покарання, суд по суті не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним, хоча і з необережності, злочину, наявність обставини, що обтяжує покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння). Під час апеляційного розгляду справи не були ретельно досліджені обставини, а звідси - у вироку не отримало належної оцінки суб'єктивне ставлення засудженого до інкримінованих йому злочинів, зокрема - зміст його свідчень, даних упродовж судового розгляду у суді першої інстанції, коли його позиція становила від невизнання своєї вини (на початку судового слідства) до визнання вини у тому, що він не надав потерпілій допомоги. Стверджуючи про те, що потерпіла просила суворо не карати засудженого, апеляційний суд не зважив на те, що такі твердження потерпіла пов'язувала з визнанням засудженим своєї провини у вчиненому та відшкодування завданих злочином збитків, які були відшкодовані лише після ухвалення стосовно нього обвинувального вироку з призначення покарання у виді реального позбавлення волі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Відповідно до пунктів 1,3 ч.1 ст. 438 КПК України це є підставою для скасування вироку суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді апеляційному суду слід врахувати зазначені недоліки і за умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_1 та за відсутністю інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновок суду щодо виду та розміру покарання, призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'яким.

З огляду на викладене, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 - скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.