Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого - судді

Міщенка С.М.,

суддів

Кліменко М.Р. і  Пекного С.Д.,

за участю прокурора виправданого Сорокіної О.А., ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 травня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області  від 31 січня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2006 року щодо ОСОБА_1.

Зазначеним вище вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

раніше не  судимого,

виправдано за ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч.1 ст. 366 КК України (2341-14)   за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів і  за  ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) за епізодом видачі довідки з дозволом на збір пожертвувань - за відсутністю в його діях складу цього злочину.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочинів за таких обставин.

У лютому 1998 року він працював IНФОРМАЦIЯ_2 Корсунь-Шевченківської міської ради, тобто був представником влади, службовою особою органу місцевого самоврядування. На нього були покладені організаційно-розпорядчі функції по забезпеченню виконання рішень виконкому Корсунь-Шевченківської міської ради, веденню обліку громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов. Зловживаючи владою та своїм службовим становищем, ОСОБА_1 умисно, всупереч інтересам служби, діючи в інтересах третіх осіб, в порушення житлового законодавства в лютому 1998 р. безпідставно вніс на розгляд виконкому міськради питання про надання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2., не повідомивши членів виконкому про дійсні характеристики житла та житлові умови ОСОБА_2., а також про те, що остання та ії співмешканець ОСОБА_3(якого записано в ордер) не перебували на квартирному обліку.

Внаслідок цих дій ОСОБА_1 24.02.1998 року виконкомом було прийнято незаконне рішення НОМЕР_1 про переселення ОСОБА_2. та ОСОБА_3 з однокімнатної квартири АДРЕСА_2 в двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення виконкому ОСОБА_1 незаконно підписав розпорядження органу приватизації про безоплатну передачу даної квартири, вартістю 5197 грн.,  у власність ОСОБА_2., а потім 22.03.2000 року підписав і незаконно видав ОСОБА_2. свідоцтво про право власності на дану квартиру.

У результаті цих дій було заподіяно шкоду законним правам і інтересам окремих громадян, державним інтересам в особі міської ради, заподіяні прямі матеріальні збитки раді на суму 5 197 грн., оскільки квартира незаконно вийшла з власності міської ради і не була розподілена згідно черговості серед осіб, які потребували поліпшення житлових умов, що є тяжкими наслідками. Ці дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч.2 ст. 364 КК України (2341-14) .

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що у березні 1998 року умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і службових повноважень, діючи в інтересах третіх осіб, в порушення житлового законодавства, незаконно  видав ОСОБА_4, яка працювала у Корсунь-Шевченківському РЕУ IНФОРМАЦIЯ_3 і не мала права на отримання службової квартири, ордер як на службове приміщення - квартиру АДРЕСА_2, яку раніше займала ОСОБА_2. При цьому ОСОБА_1 у ордері послався на рішення виконкому НОМЕР_1, яке не відповідало дійсності, оскільки питання про надання даній квартирі статусу службової  з виділенням її ОСОБА_4 виконкомом не приймалися; також у лютому 1998 року не проводилось спільне засідання  адміністрації і профкому РЕУ про надання службової квартири ОСОБА_4  Після цього у серпні цього ж року ОСОБА_1 незаконно виписав та видав ОСОБА_4 ордер на зазначену квартиру АДРЕСА_2 як державну, пославшись на рішення  виконкому НОМЕР_3., хоча питання про виділення квартири ОСОБА_4  на вирішення виконкому не вносилось  і таке рішення виконкомом не приймалось.  Крім того, ОСОБА_4 тільки 19.05.1998р. була поставлена на квартоблік на загальну чергу і не могла отримати квартиру в порядку черговості. 31.08.1998 року  ОСОБА_1 незаконно підписав розпорядження органу приватизації на безоплатну передачу даної квартири у власність ОСОБА_4 та підписав і видав останній свідоцтво про право власності НОМЕР_4 на згадану квартиру, вартістю 2472 грн. У результаті цих дій було заподіяно істотну шкоду законним правам і інтересам окремих громадян, оскільки квартира не була розподілена згідно черговості серед громадян, які потребували поліпшення житлових умов, та державним інтересам, оскільки квартира незаконно вийшла з власності міської ради, чим раді спричинено матеріальні збитки  на суму  2472 грн.. Ці дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за  ч.1 ст. 365 КК України (2341-14) .

ОСОБА_1 також обвинувачувався у тому, що він умисно склав і безпідставно видав  у березні 1998 року  ОСОБА_4  ордер  на службове приміщення - квартиру АДРЕСА_2, хоча ця квартира не мала статусу службової і щодо неї не приймалося виконкомом рішення про надання її ОСОБА_4;  у серпні 1998р.  незаконно склав і видав ОСОБА_4 ордер на це ж приміщення; також  склав  проект рішення виконкому НОМЕР_1 про те, що на засіданні виконкому розглядався лист НОМЕР_5 та протокол  загальних зборів адміністрації  і профкому РЕУ АДРЕСА_2 від 27.02.1998 року про надання ОСОБА_4 квартири, що не відповідало дійсності, оскільки у лютому 1998 року такого засідання не проводилося. Ці документи послужили підставами для подальшої приватизації житлового приміщення ОСОБА_4.  Таким чином, органами досудового слідства визнано, що ОСОБА_1 вніс у офіційні документи завідомо неправдиві відомості, склав та видав завідомо неправдиві документи. Ці дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 1 ст.366 КК України (2341-14) .

Крім того,  ОСОБА_1  було пред'явлено обвинувачення у тому, що в грудні 2003 року він, виходячи за межі наданих йому прав і повноважень IНФОРМАЦIЯ_2 Корсунь-Шевченківської міської ради, умисно, без відповідного доручення міського голови, без офіційного звернення та пред'явлення необхідних документів, у порушення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) видав від імені виконкому, підписавши й завіривши гербовою печаткою, довідку  не встановленим особам про надання їм дозволу на збір пожертвувань на території міської ради на утримання дітей-сиріт і дітей-інвалідів, які знаходяться  у Свято-Миколаївському монастирі в м. Богуслав Київської області, що не відповідало дійсності, оскільки у вказаному монастирі  таких дітей не було.  Зазначені особи на підставі цієї довідки на території міста і району вводили людей в оману, збирали кошти, якими заволоділи, внаслідок чого охоронюваним законом правам і інтересам окремих громадян та державним інтересам завдано істотної шкоди. Ці дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч.1 ст. 365 КК України (2341-14) .

Справа за цим обвинуваченням була об'єднана зі справою за обвинуваченням  ОСОБА_1 за ч.2 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) щодо незаконного надання квартир ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та службового підроблення.

Суд, виправдовуючи ОСОБА_1., указав, що його участь у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365 (по епізоду надання квартири Паліводі), ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) не доведена, хоча в ході судового розгляду справи встановлено факт вчинення цих суспільно-небезпечних діянь.

Своє рішення суд мотивував тим, що відповідно до ст. 323 KПK України не бере до уваги показання свідків: ОСОБА_5, який помер; ОСОБА_6 який вибув у м. Київ і його місце проживання невідоме; ОСОБА_7, показання якої суперечливі і спростовуються показаннями свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9; ОСОБА_10, яка не з'явилася в судове засідання через тяжку хворобу; ОСОБА_11, місце проживання якого невідоме; ОСОБА_12, який не з'явився в судове засідання через хворобу та надав заяву, що не підтримує свої показання, дані ним в ході досудового слідства.

Суд зазначив, що досліджені ним по справі докази не підтверджують вчинення ОСОБА_1 зазначених вище злочинів і  можливість збирання додаткових доказів вичерпана, оскільки пройшов тривалий час; обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях та усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні  тлумачитись на користь обвинуваченого.

Окрім того, у  виправдувальному вироку зазначено, що ОСОБА_1 у період із 11.04.1998 року по 19.04.2002 року не перебував на посаді IНФОРМАЦIЯ_2 і  відповідно в указаний період не був службовою особою, тобто суб'єктом інкримінованих йому злочинів.

Також суд дійшов висновку,  що в діях ОСОБА_1 з видачі довідки на збір пожертвувань відсутній склад  злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) ; окрім того, зазначене діяння є малозначним і сплили передбачені ст. 49 КК України (2341-14) строки давності притягнення  до кримінальної відповідальності.

Ухвалою апеляційного суду Черкаського області від 11 квітня 2006 року вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 31 січня 2006 року щодо ОСОБА_1 в частині виправдання його за ч. 2 ст. 364 КК України (2341-14) скасовано, а справу в цій частині направлено на додаткове розслідування.

У решті вирок залишено без зміни.

Зазначена ухвала апеляційного суду в частині направлення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364 КК України (2341-14) на додаткове розслідування  в касаційному порядку не оскаржена.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи  судом першої інстанції, стверджує, що судові рішення в частині виправдання ОСОБА_1 за ч.1 ст. 365 (по епізодам надання квартири ОСОБА_4 і видачі довідки на збір пожертвувань),  ч.1 ст.366 КК України (2341-14)   підлягають скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням судами кримінального закону і істотними порушеннями  кримінально-процесуального закону. Зазначає, що дії ОСОБА_1 містять  склад злочинів, передбачених ч.1 ст.365, ч.1 ст.366 КК України (2341-14) , а суд безпідставно виправдав його, не дослідивши та не надавши належної оцінки наявним у справі доказам. Окрім того, посилається на те, що висновки досудового слідства містять суперечності, які неможливо усунути у судовому засіданні.  Тому  просить судові рішення  про виправдання ОСОБА_1 скасувати, а справу в цій частині направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора про часткове підтримання касаційного подання із залишенням без зміни виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) по епізоду видачі довідки з дозволом на збір пожертвувань, пояснення ОСОБА_1 із запереченнями проти касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно  підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України (1001-05) виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли недоведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок в силу  ч. 1 ст. 327 КПК України (1001-05) повинен бути мотивований судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 КПК України (1001-05) мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

Як убачається  з матеріалів справи та тексту вироку, суд, виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 365 КК України (2341-14) (за епізодом надання квартири ОСОБА_4) і ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) ,  наведених вище вимог кримінально-процесуального закону  не дотримав.

Висновки суду про недоведеність участі ОСОБА_1 у перевищенні службових повноважень і службовому підробленні при наданні квартири ОСОБА_4 у вироку суду належно не мотивовані.

У вироку не наведено конкретних обгрунтувань і мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.

Зокрема,  органи досудового слідства на підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 у незаконному наданні ОСОБА_4 квартири за підробленими ордерами на підставі підробленого рішення виконкому НОМЕР_1 послалися на вилучене рішення, в якому містилось посилання про прийняття його з урахуванням спільного засідання адміністрації і профкому РЕУ, яке було датовано більш пізньою датою; на показання свідків і відповідні  письмові документи, що зазначені в обвинувальному висновку.

Суд у виправдувальному вироку в цій частині зазначив ті ж самі докази, не навівши при цьому ніяких мотивів, чому вважає, що вони виправдовують ОСОБА_1

Ряд доказів суд взагалі не проаналізував у сукупності з іншими доказами. Зокрема, це стосується показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_13., ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18,  ОСОБА_9, ОСОБА_19, ОСОБА_20,  які вказували на активну участь ОСОБА_1 у вирішенні питань надання квартири ОСОБА_4, яка не перебувала на квартобліку і не мала права на одержання квартири,  та зазначали, що рішення виконкому про надання їй квартири або не приймалося, або приймалося за доповіддю самого ОСОБА_1, який в той час за службовим становищем  як IНФОРМАЦIЯ_2, так і провідного IНФОРМАЦIЯ_3, безпосередньо займався житловими питаннями, а не виборами, на що він посилався, заперечуючи свою вину у вчиненні злочинів.

Деякі докази суд навів у вироку, не зазначивши, яке значення по справі вони мають. Це стосується показань свідків, які вказували в судовому засіданні, що не пам'ятають подій, з приводу яких допитувались. Для перевірки їх показань суд не досліджував їх показання, дані на досудовому слідстві.

В порушення вимог ст. 306 КПК України (1001-05) суд не дослідив і не дав оцінки показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших, явка яких у судове засідання з тих чи інших причин була неможливою, що підтверджено наявними у справі даними. Замість цього суд безпідставно  з мотивів неможливості  явки свідків до суду визнав їх показання такими, що не можуть бути взятими до уваги.

Всупереч вимогам ст.ст. 16-1,  315-1 КПК України (1001-05) суд без допиту безпосередньо у судовому засіданні деяких свідків (ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ін.) дослідив протоколи їх допиту в порядку судового доручення, що виключило можливість усунення суперечностей в їх показаннях.

Також судом не було усунуто суперечності в показаннях допитаних по справі свідків, зокрема,  щодо того, чи дійсно проводились засідання виконкому з питань надання квартири ОСОБА_4, чи брав в них участь ОСОБА_1,  ким готувались рішення виконкому з цього приводу, хто доповідав ці питання на засіданні виконкому, за яких обставин складались, ким підписувались і видавались ОСОБА_4 документи на квартиру.

Крім того, зазначивши у вироку про встановлення факту вчинення суспільно-небезпечних діянь, в яких обвинувачувався ОСОБА_1, без зазначення, в чому вони полягали і за яких обставин вчинені, суд допустив у вироку формулювання, яке ставить під сумнів невинність виправданого.

На всі ці порушення, допущені судом першої інстанції,  правильно звернув увагу апеляційний суд, який обгрунтовано з наведенням відповідних мотивів свого рішення визнав, що за наведених у вироку доказах по епізодах надання квартир ОСОБА_2. та ОСОБА_4 (що відповідало обвинуваченню за ч.2 ст. 364, ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) ) не було підстав для виправдання ОСОБА_1, і що, з урахуванням  неповноти досудового слідства та неконкретністю  пред'явленого ОСОБА_1 в цій частині обвинувачення,  виправдувальний вирок підлягає скасуванню, а справа - поверненню на додаткове розслідування.

Однак, всупереч такому висновку, апеляційний суд прийняв рішення про скасування виправдувального вироку і направлення справи на додаткове розслідування тільки за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364 КК України (2341-14) , тобто  за епізодом незаконного надання квартири ОСОБА_2., що не повністю відповідає наведеним в ухвалі апеляційного суду мотивам.

Крім того, зазначення в ухвалі апеляційного суду, що ОСОБА_1 виписував ордера та інші документи на виділення житла ОСОБА_4, виконуючи свої службові обов'язки, і діяв на підставі рішень відповідних колегіальних органів та посадових осіб, внаслідок чого його правильно виправдано за цим обвинуваченням (ч. 1 ст. 365, ч.1 ст. 366 КК України (2341-14) ), є безпідставним. Це твердження  суперечить висновкам апеляційного суду в цій же ухвалі  про те, що по справі не встановлено, чи дійсно проводились засідання виконкому з питань надання житла ОСОБА_4, та не перевірені показання свідків у цій частині, що потребує проведення  додаткового розслідування.

Ураховуючи викладене, допущені судами по справі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які перешкодили прийняттю законного і обгрунтованого рішення, а також з огляду на те, що обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365 - за епізодом надання квартири ОСОБА_4, ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) є взаємопов'язаними (це стосується звільнення і надання однієї і тієї ж  квартири АДРЕСА_2), колегія суддів вважає необхідним скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1  і в частині його виправдання за ч. 1 ст. 365 (за епізодом надання квартири ОСОБА_4), ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) з направленням справи в цій частині на нове розслідування.

Разом з тим, колегія суддів вважає правильним рішення судів про виправдання ОСОБА_1  за ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14)   (за епізодом надання дозволу на збір пожертвувань) за відсутністю в його діях складу цього злочину.

Як убачається із досліджених судом по справі доказів, показань свідків ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 та інших, видана ОСОБА_1 довідка з дозволом на збирання пожертвувань на території міської ради не зобов'язувала  мешканців міста та навколишніх селищ здавати гроші; мешканці передавали їх особам, що збирали пожертву, в незначних сумах незалежно від наявності у тих дозволу на це, і втратою коштів їм не заподіяно істотної шкоди.

Крім того, щодо осіб, які займалися збором пожертвувань, порушена кримінальна справа за ознаками шахрайства, і при цьому не встановлено даних про змову цих осіб із ОСОБА_1, який наполягає, що сам став жертвою шахраїв.

За таких обставин по справі не встановлено, що діями ОСОБА_1 з надання довідки з дозволом на збір пожертвувань була заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян та державним інтересам, що є обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) .

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 в частині його виправдання за ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) за епізодом надання дозволу на збір пожертвувань, як про це просить прокурор у касаційному поданні.

Керуючись ст.ст.  394 - 395 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від  31 січня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2006 року щодо ОСОБА_1 в частині його виправдання за ч. 1 ст. 365 КК України (2341-14) за епізодом виділення квартири ОСОБА_4 і за ч. 1 ст. 366 КК України (2341-14) - скасувати з направленням справи в цій частині на нове розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишити у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Зазначені судові рішення в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст.365 КК України (2341-14) за епізодом надання дозволу на збір пожертвувань - залишити без зміни.