Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Дембовського С.Г., Чуйко О.Г.,

при секретарі Асановій Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 22015200000000002 від 14 січня 2014 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Мирне Словянського району Донецькоїобласті,

зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1.,

за ст.ст. 110 ч. 1, 263 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 05 січня 2016 року щодо нього,

за участю прокурора Ємця І.І.,

засудженого ОСОБА_1,

у касаційній скарзі і доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 просить змінити вирок та ухвалу щодо нього в частині призначеного покарання, визначивши його на підставі ст.ст. 66, 70 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк не більше 3 років із звільненням від відбування покарання з випробуванням на строк не більше 2 років на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що рішення суду є надто суворим і не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, призначене без належного урахування всіх обставин і можливість виправлення його без ізоляції від суспільства не розглянуто.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами обох інстанцій Мусіяка В.В. вказує на її необґрунтованість та безпідставність, у зв'язку із чим вважає, що підстав для її задоволення немає.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 жовтня 2015 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 110 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ст. 263 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточне покарання ОСОБА_1 призначено за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Залишено ОСОБА_1 обраний раніше запобіжний захід у виді тримання під вартою. Строк відбування покарання вказано рахувати з 21.10.2015 року включно. Зараховано у строк відбування покарання перебування ОСОБА_1 під вартою з 07.05.2015 року по 12.05.2015 року, з 18.05.2015 року по 28.07.2015 року та з 31.07.2015 року по 20.10.2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 5 772 грн. процесуальних витрат.

Речові докази: ноутбук "Acer Aspire 5720Z" конфісковано, залишки гранати РГЛ-5 та її запалу УЗРГМ-2 знищено.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1, проживаючи за адресою АДРЕСА_1, будучи користувачем соціальної мережі "Вконтакте", використовуючи ноутбук марки "Acer Aspire 5720Z", через з'єднання з мережею Інтернет, 12, 17 та 31 березня 2014 року розуміючи те, що, натискаючи на відмітку "Поделиться" під публікаціями, які розміщені в групах або на персональних сторінках користувачів зазначеної соціальної мережі, дана публікація автоматично розсилається всім користувачам мережі, які перебувають у нього в друзях (близько 149 осіб) та одночасно з цим з'являється на його "Стіні" власної сторінки, а також розуміючи те, що вона знаходиться у вільному доступі та відкрита для ознайомлення з нею іншими користувачами, розмістив на своїй "Стіні" сторінки "Вконтакте" за адресою: "ІНФОРМАЦІЯ_6" електронні інформаційні повідомлення, з метою їх розповсюдження і доведення їх змісту до відома невизначеного кола осіб.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-лінгвістичної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 1503/15-32 від 30.04.2015 року фрагменти текстів інформаційних повідомлень, наведені в п. 2 (2-4) дослідницької частини цього Висновку, містять публічні заклики до громадян Росії та України здійснити певні дії. Як випливає із загального змісту текстів інформаційних повідомлень, а також із контексту подій, що відбувалися в Україні загалом на період складання цих текстів, виходячи із ситуації, яка викликала їх створення, зважаючи на їх стилістичні особливості і враховуючи обставини, в яких вони були викладені, дії, щодо яких містяться заклики у виділених фрагментах, можуть бути спрямовані на дестабілізацію ситуації в південно-східних регіонах та в Україні загалом, порушення принципів єдності та цілісності території України, тобто її територіального устрою, а також меж, що визначаються державним кордоном України, шляхом відокремлення окремих територій України та приєднання їх до Російської Федерації, а також проведення референдуму щодо федералізації України. Ці заклики є прямими спонукальними висловлюваннями (закликами). Значення закличності в них реалізовується через дієслова 2-ї особи множини, а також станівник і дієслово неозначеної форми (інфінітив), що за своєю семантикою відзначаються категоричністю, повинністю та необхідністю.

Крім того, 01 травня 2015 року ОСОБА_1, перебуваючи неподалік від озера "Торфяник", близько 300 метрів від бази відпочинку ТОВ "Демпург" в с. Піщаному Сумської області, прямуючи в напрямку зупинки громадського транспорту, виходячи з лісової посадки, знайшов корпус гранати РГД-5 та запал до неї УЗРГМ-2, які у зборі, як передбачено їх конструкціями, є ручною наступальною гранатою РГД-5.

ОСОБА_1, діючи незаконно, умисно, в порушення ст.ст. 178 та 325 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ, Постанови Верховної Ради України № 2471-ХП від 17.06.1992 року (2471-12) та додатку № 1 до вказаної постанови, а саме: переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, з метою подальшого зберігання, взяв корпус гранати РГД-5 та запал до неї УЗРГМ-2 і поклав їх до кишені карману своїх спортивних штанів, придбавши тим самим вказані бойові припаси. Після цього ОСОБА_1 переніс від місця, де він придбав описані вище боєприпаси до будинку, в якому він проживає за адресою: АДРЕСА_1, де почав незаконно їх зберігати без передбаченого законом дозволу до 07 травня 2015 року.

07 травня 2015 року при проведенні обшуку за адресою проживання ОСОБА_1 слідчим були виявлені та вилучені корпус гранати РГД-5 та запал до неї УЗРГМ-2.

Відповідно до висновку вибухотехнічної експертизи НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області № 31 від 07.05.2015 року представлений на дослідження один корпус гранати РГД-5 відноситься до некінцево споряджених боєприпасів і є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини. Представлений на дослідження один запал гранати відноситься до боєприпасів. При використанні вказаних корпуса гранати та запалу в комплекті, у зборі - вказана ручна бойова граната відноситься до боєприпасів, придатна до використання за призначенням - для здійснення вибуху.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 05 січня 2016 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_5 - без задоволення.

Зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_1 строк його тримання під вартою з 07.05.2015 року по 12.05.2015 року, з 18.05.2015 року по 28.07.2015 року та з 31.07.2015 року по 05.01.2016 року включно з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі на підставі ст. 72 ч. 5 КК України.

Заслухавши доповідача, доводи засудженого про підтримання своєї касаційної скарги, доводи прокурора про заперечення проти касаційної скарги та законність і обґрунтованість судових рішень, проте вважав необхідним зазначити редакцію ст. 110 ч. 1 КК України, змінивши судові рішення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст.ст. 110 ч. 1, 263 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання.

При призначені ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про його особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, суд першої інстанції врахував, що злочини у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено відповідно до ст. 12 КК України є злочинами середньої тяжкості та тяжким. Обставини того, що ОСОБА_1 раніше не судимий, щиро розкаявся у вчиненому та сприяв органам досудового слідства і суду у розкритті злочину визнані такими, що пом'якшують покарання.

Врахував місцевий суд і те, що ОСОБА_1 має на утриманні неповнолітню дитину, доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, а також непрацездатну матір. Врахував суд також і те, що обвинувачений добровільно видав гранату правоохоронним органам та, перебуваючи на волі, виконував обов'язки по явці до слідчого і суду.

Окремо суд врахував і звернув увагу на те, що об'єктами посягання внаслідок вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 110 ч. 1, 263 ч. 1 КК України, є основи національної безпеки України, її територіальна цілісність та громадська безпека, а також на те, що наслідки від вчинених злочинів, є особливо небезпечними в умовах усіх подій, які відбуваються на території України, зазначивши, що прояви закликів на зміну меж території України у час подій, які відбувалися і відбуваються у державі, тягнуть тяжкі наслідки у суспільстві в цілому, порушення територіальної цілісності, численні смерті та завдання шкоди здоров'ю людей.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтованопризначив ОСОБА_1 покарання в межах санкції ст. 110 ч. 1 КК України, що діяла на момент вчинення злочину, проте не в максимальних її межах, за ст. 263 ч. 1 КК України в мінімальних межах санкції та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України призначив покарання за сукупністю вказаних злочинів. При цьому, застосувавши положення ст. 70 ч. 1 КК України, суд обрав принцип часткового складання покарань, який не є найбільш суворим із можливих, визначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Таке покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

При розгляді апеляційних скарг засудженого та захисника суд апеляційної інстанції їх доводи, в тому числі і щодо суворості призначеного покарання ОСОБА_1, на які є посилання в касаційній скарзі, перевірив і своє рішення належним чином мотивував. При цьому апеляційний суд перевірив і наявність підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК Україна та правильно вказав на обґрунтованість рішення суду першої інстанції про їх відсутність.

Зазначив апеляційний суд окремо і про те, що покарання ОСОБА_1 призначено з урахуванням принципу індивідуалізації покарання, конкретних обставин вчинення злочинів і таке покарання досягне своєї мети лише в умовах реального його відбування без застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Погодився апеляційний суд і з вироком суду першої інстанції в частині вирішення долі речового доказу ноутбука, обґрунтувавши його належним чином, пославшись на п. 28 Постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) .

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, зміни судових рішень та пом'якшення засудженому ОСОБА_1 покарання шляхом застосування положень ст. 75 КК України не знаходить.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, колегія суддів

вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 05 січня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.