Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Міщенка С.М. суддів Солодкова А.А., Широян Т.А., за участю прокурора захисника та засудженого Цигана Ю.В., ОСОБА_5 ОСОБА_6 розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 13 липня 2016 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2016 року.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнім вироком від 08.06.2010 року за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки 5 місяців позбавлення волі, звільненого 18.08.2011 року умовно-достроково на 2 місяці 30 днів, - засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на відшкодування матеріальної шкоди 3112 грн. 65 коп. Заставу, внесену за засудженого ОСОБА_6, - повернуто заставодавцю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9, судові рішення щодо яких в касаційному порядку не оскаржено.

Згідно з вироком, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що 2 січня 2012 року, приблизно о 23 год. 45 хв., знаходячись на зупинці громадського транспорту біля станції метро "Мінська", що по вул. Тимошенка, 14-а в м. Києві, стоячи у черзі на маршрутне таксі № 99, помітив перед собою раніше незнайому ОСОБА_7, щодо якої у нього виник умисел, спрямований на викрадення майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, впевнившись у тому, що за ним ніхто не спостерігає, ОСОБА_6, діючи повторно, таємно викрав з кишені ОСОБА_7 гаманець вартістю 50 грн., в якому знаходились гроші в сумі 500 грн. та додаткова пенсійна картка "ПриватБанку".

В подальшому ОСОБА_6 викраденим розпорядився на власний розсуд, а картку "ПриватБанку" передав ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які розпорядились нею на власний розсуд.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2016 року вирок Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання скасовано та постановлено свій вирок, яким йому за ч. 2 ст. 185 КК України призначено 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного ОСОБА_6 покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 01.02.2012 року по 21.11.2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнено від відбування покарання у зв'язку з його відбуттям. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вироки судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року, посилаючись на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що на його думку потягло неправильне застосування кримінального закону, тобто призвело до необгрунтованого засудження за ч. 2 ст. 185 КК України. При цьому вказує на те, що судами не були витребувані відеозаписи з камер спостереження, у судовому засіданні не допитано ряд свідків, обмежившись оголошенням їх показань. Засуджений також посилається на те, що при постановленні вироків судами в резолютивній частині не зазначено початок строку відбування ним покарання, що на його думку є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника та засудженого, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ця скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи були предметом дослідження та ретельної перевірки апеляційного суду, висновки якого колегія суддів вважає належно обґрунтованими. Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у статтях 368 та 369 цього Кодексу щодо однобічності та неповноти досудового і судового слідства та невідповідності висновків фактичним обставинам справи, які фактично оспорюються засудженим.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про винність засудженого ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, грунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, зокрема: на показаннях потерпілої ОСОБА_7 про обставини виявлення нею викрадення гаманця; на показаннях засуджених у цій же справі ОСОБА_9 та ОСОБА_8, з яких вбачається, що саме ОСОБА_6 викрав у потерпілої гаманець та передав з нього ОСОБА_8 картку "ПриватБанку", якою той потім розраховувався при купівлі продуктів харчування; на даних протоколу огляду CD-диску "Mira" від 08.02.2012 року із записом придбання продуктів харчування в ТРЦ "Дрім Таун" 03.01.2012 року в період часу з 00 год. 02 хв. по 00 год. 10 хв. чоловіком, схожим на ОСОБА_8, і дівчиною, схожою на ОСОБА_9, та чоловіка, що знаходився біля входу в ТРЦ "Дрім Таун", зовні схожого на ОСОБА_6.

Тому доводи засудженого про те, що крадіжки він не вчиняв, а висновки судів першої та апеляційної інстанції грунтуються на неправдивих показаннях свідків та засуджених у цій же справі ОСОБА_9 та ОСОБА_8, з посиланням на неприязні стосунки між ними, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зібрані докази отримали всебічну, повну та об'єктивну оцінку у вироках та відповідають встановленим у справі фактичним обставинам.

Перевіривши висновки судів першої та апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що злочинні дії засудженого ОСОБА_6 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, а тому підстав для скасування вироку та закриття кримінальної справи за доводами касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Що ж стосується доводів цієї касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанції при постановленні вироків порушені вимоги кримінально-процесуального закону, оскільки в резолютивній частині цих вироків не зазначено початок строку відбування покарання, то колегія суддів вважає їх такими, що не тягнуть безумовного їх скасування, а крім того суперечать резолютивній частині вироку апеляційного суду, який виконав вимоги ст. 72 КК України в повному обсязі, зарахувавши у строк призначеного засудженому покарання увесь строк попереднього ув'язнення, звільнивши ОСОБА_6 від відбування покарання у зв'язку з його відбуттям.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону судами першої та апеляційної інстанції, які б тягнули безумовне скасування постановлених щодо засудженого ОСОБА_6 вироків у справі не допущено, тому його касаційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК 2012 (4651-17) року, колегія суддів

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.