Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кульбаби В.М.,

суддів Романець Л.А., Зубара В.В.,

заучастю прокурора Поліщука В.В.,

захисника ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 07 липня 2016 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2015 року.

Вироком Дзержинського районного суду м Харкова від 15 жовтня 2012 року,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 262 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за п.п. 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Згідно зі ст. ст. 52, 54 КК України позбавлено військового звання "лейтенант запасу Збройних Сил України".

Стягнуто на користь потерпілих: ОСОБА_4 - 1 000 000 грн., ОСОБА_3 - 100 000 грн, ОСОБА_5 - 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2015 року вирок районного суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Згідно вироку суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів за наступних обставин.

Навесні 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6, вирішили вчинити напад на караульне приміщення в/ч А-1451 у м. Харкові з метою заволодіння табельною зброєю для подальшої її реалізації чи можливого використання при вчиненні злочинів.

Для підготовки до вчинення злочину ОСОБА_2 та ОСОБА_6 протягом весни 2011 - березня 2012 року незаконно, без передбаченого дозволу, придбали 2 мисливських ножі, мисливську рушницю та 12 патронів до неї, інші необхідні їм предмети - форму, маски, радіостанції, складну драбину, зручне безшумне взуття.

Крім того, в період з січня по березень 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 здійснювали регулярні розвідувальні та спостережні заходи з метою розробки плану своїх дій.

22 березня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 проникли на територію в/ч А-1451 у м. Харкові. ОСОБА_6 наніс солдату караульної служби ОСОБА_7 9 ударів ножем по голові та тулубу, заподіявши йому тілесні ушкодження, від яких останній загинув на місці події. ОСОБА_2 і ОСОБА_6 із метою вбивства напали на військовослужбовців - ОСОБА_5 та ОСОБА_8, заподіяли їм численні тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, однак їхня смерть не наступила внаслідок надання медичної допомоги.

У відповідь на напад ОСОБА_5 та ОСОБА_8 вчинили супротив, застосували табельну вогнепальну зброю, з якої застрелили ОСОБА_6, і затримали ОСОБА_2 на місці вчинення злочину.

У касаційних скаргах засуджений та захисник ставлять питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. Зокрема, захисник посилається на те, що ним перед апеляційним судом ставилося питання про неправильну кваліфікацію дій засудженого, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, відсутність у діях ОСОБА_2 умислу на вбивство, призначення судом покарання із порушенням вимог ст. 65 КК України. Всупереч вимогам кримінально-процесуального закону апеляційний суд не дав належної оцінки наведеним доводам, а відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, не навів відповідних мотивів у прийнятому рішенні. Засуджений стверджує, що в ході досудового та судового слідства не здобуто доказів попередньої змови між ним та ОСОБА_6 на вбивство військовослужбовця. Показання очевидців події ОСОБА_5 та ОСОБА_8 підтверджують його непричетність до вбивства та відсутність такого умислу. Судом неправильно кваліфіковано його дії за п.п. 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Наведене не взято до уваги судом апеляційної інстанції, ухвала якого не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідача, засудженого та захисника, котрі підтримали подані касаційні скарги, прокурора, який заперечив доводи скарг та вважав, що вирок та ухвалу суду належить змінити, потерпілого, котрий просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За положеннями ч. 1 ст. 365 КПК України 1960 року вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення, - підстави, через які таку апеляцію визнано необґрунтованою.

Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляційній скарзі, та зіставити їх з наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, ці вимоги закону апеляційним судом не виконано.

Зокрема, судом не систематизовано в ухвалі доводів апеляційних скарг засудженого і захисника, і всупереч вимогам кримінально-процесуального закону не проаналізовано та не наведено мотивів прийнятого рішення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на вирок суду було подано апеляційні скарги захисника та засудженого. В цих апеляціях ставилося питання про невідповідність висновків суду першої інстанції викладеним у вироку фактичним обставинам справи. Стверджувалося, що ОСОБА_2 удари ножем потерпілим не наносив, при застосуванні вогнепальної зброї постріл було здійснено випадково, в результаті боротьби, та не було направлено на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим. Заперечуючи свою причетність до умисного вбивства та замаху на вбивство ОСОБА_2 зазначав про відсутність попередньої змови на вчинення злочинів проти особи та про ексцес виконавця.

Розглядаючи матеріали справи апеляційний суд не виконав вимоги ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року, та не навів належних обґрунтувань, через які подані апеляції визнав такими, що не підлягають задоволенню.

Більш того, незважаючи на наявність апеляційних приводів щодо перевірки відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що фактичні обставини справи апелянтами не оспорюються.

В наступному в тій же ухвалі суд послався на відповідність висновків встановленим обставинам справи. Наведені посилання та висновки суду апеляційної інстанції є суперечливими, що впливає на законність судового рішення.

З цього слідує, що в результаті проведеного апеляційного розгляду доводи апеляційних скарг належно не перевірено, що в силу вимог ч. 1 ст. 370 КПК України 1960 року є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону є підставою для скасування ухвали суду.

В зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону інші доводи касаційних скарг, в тому числі щодо суворості призначеного засудженому покарання, не перевіряються, їх належить перевірити при новому апеляційному розгляді.

При цьому при новому розгляді справи апеляційному суду належить перевірити і дотримання судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 64 КК України, оскільки, відповідно до даної правової норми покарання у виді довічного позбавлення волі застосовується лише у випадках, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів, -

Касаційні скарги захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.