Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Широян Т.А.,

суддів Марчук Н.О., Міщенка С.М.,

при секретарі Гапоні В.О.,

за участю:

прокурора Ткачук Г.В.,

захисника ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, який мешкає на АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

засуджено:

за ч. 1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна в силу ст. 77 КК України.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, йому остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна в силу ст. 77 КК України.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов'язки згідно з пунктами 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року вирок районного суду щодо ОСОБА_2 скасовано.

Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним і засуджено: за ч. 1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць з конфіскацією майна, що є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць з конфіскацією майна, що є його власністю.

У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим та засуджений за те, що він:

04 лютого 2015 року о 20.00 год. біля будинку № 40 на вул. Драгоманова у м. Києві збув легендованій особі "ОСОБА_3", котра діяла в рамках оперативної закупки, психотропну речовину - амфетамін масою 0,226 г;

10 лютого 2015 року о 14.00 год. біля будинку № 40 на вул. Драгоманова в м. Києві повторно збув цій же особі, яка діяла в рамках оперативної закупки, психотропну речовину - амфетамін масою 0,148 г.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог зазначає про порушення його права на захист (не було ознайомлено з правами обвинуваченого та не призначено захисника на досудовому та судовому слідстві), а також про порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Крім того, вказує на відмінність проголошеного тексту вироку районного суду з друкованим текстом вироку. Також звертає увагу на безпідставність апеляційної скарги прокурора й зазначає про те, що апеляційний суд без наявних на те обґрунтованих підстав, всупереч загальним вимогам призначення покарання призначив покарання у виді реального позбавлення волі, яке не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості і є явно несправедливим, що порушує вимоги статей 65, 75 КК України.

Заслухавши доповідача, доводи засудженого та його захисника на підтримку поданої засудженим касаційної скарги з підстав, викладених у ній, заперечення прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України, за обставин, встановлених і викладених судом у вироку, ґрунтується на доказах, перевірених судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, і у касаційній скарзі не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядається.

Доводи засудженого про порушення його права на захист не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Зазначивши у вироку, що судове слідство у цій справі проведено на підставі вимог ст. 349 КПК України, суд дотримався вимог згаданого закону, оскільки з аналізу технічного запису фіксування судового розгляду у суді першої інстанції вбачається, що ОСОБА_2 належним чином було роз'яснено положення цього закону та з'ясовано у нього, що він правильно розуміє зміст фактичних обставин справи й наслідки його застосування. ОСОБА_2 повністю визнав себе винним у пред'явленому обвинуваченні і не заперечував проти проведення скороченого судового слідства.

Згідно з ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення підлягає скасуванню в будь-якому разі, якщо кримінальне провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою.

З огляду на пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України, участь захисника у таких категоріях справ не обов'язкова.

Із копії запису фіксування судового розгляду технічним засобом у суді першої інстанції вбачається, що засуджений був ознайомлений із своїми процесуальними правами, в тому числі і з правом мати захисника для захисту своїх законних прав та інтересів. Про це він також не заперечував і у суді касаційної інстанції. Клопотань про призначення захисника ним не заявлялось, а тому право засудженого на захист як на досудовому слідстві, так і судом порушено не було.

Вирок апеляційного суду ухвалений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, відповідає проголошеному у судовому засіданні.

Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою безумовне скасування постановлених щодо засуджених судових рішень, у провадженні не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи наведені судом першої інстанції у обґрунтування необхідності застосування при призначенні ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України покарання положень ст. 69 КК України обставини, що пом'якшують покарання, суд апеляційної інстанції їх ретельно перевірив, погодився з рішенням суду першої інстанції щодо можливості застосування цього закону і обґрунтовано зменшив строк цього покарання.

У той же час апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з урахуванням тяжкості вчинених засудженим злочинів, кількості епізодів злочинної діяльності, даних про його особу виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах реального відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі, з якими колегія суддів погоджується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року щодо нього - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.