Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пузиревського Є. Б., суддів: Крещенка А. М., Сахна Р. І., при секретарі судового засідання Гапоні В. О., за участю прокурора захисника засудженого Міщенко Т. М., ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015210250000033 за касаційними скаргами прокурора, який приймав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, потерпілого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 13 листопада 2015 року,

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 липня 2015 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого, останнього разу вироком цього ж суду від 29.01.2009 р. за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією половини майна, звільненого 15.01.2015 р. по відбуттю покарання,

засуджено:

- за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців;

- за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_7 процесуальні витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 13 листопада 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, близько 05 год. 12 лютого 2015 року з метою ухилення від адміністративного нагляду, встановленого ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2014 року строком на 1 рік після звільнення з місць позбавлення волі, знаходився на Привокзальному майдані залізничного вокзалу ст. Тернопіль, чим порушив встановлені йому обмеження, а саме заборону виходу з будинку (квартири) з 22 год. по 06 год.

Крім цього, ОСОБА_7 в той же день на Привокзальному майдані неподалік кімнат відпочинку залізничного вокзалу ст. Тернопіль, застосувавши фізичне насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я ОСОБА_8, наніс останньому один удар скляною пляшкою в область голови та декілька ударів руками та ногами в різні частини тіла, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров'я, після чого відкрито заволодів майном ОСОБА_8 на загальну суму 1 600 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що судом при призначенні покарання не враховано, що ОСОБА_7 раніше судимий за умисні корисливі злочини і на шлях виправлення не став.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 та закриття кримінального провадження або призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що, на його думку, ОСОБА_7 не винен у вчиненні інкримінованих йому злочинів, оскільки у них були добрі відносини.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України або призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що в матеріалах провадження відсутні достатні та допустимі докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розбою, на що не звернув уваги місцевий суд, а апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про дослідження доказів по справі.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень. Зазначає, що в матеріалах провадження відсутні достатні та допустимі докази його винуватості у вчиненні розбою, судом безпідставно взято до уваги одні докази і відкинуто інші, не враховано, що потерпілий ОСОБА_8 не вказував на нього, як на особу, що вчинила злочин.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення всіх касаційних скарг, думки засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на підтримання своїх касаційних скарг та скарги потерпілого ОСОБА_8 і, які заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 395 КК України, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розбою, вчиненого особою, яка раніше вчинила розбій, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Доводи засудженого ОСОБА_7, захисника ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 про відсутність у провадженні належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, є безпідставними.

Так, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується:

- показаннями потерпілого ОСОБА_8, який повідомив, що тієї ночі, коли вони з ОСОБА_7 пройшли біля 20 метрів від готелю, він отримав удар в голову, а потім ще удари. Зазначає, що він не бачив, хто його вдарив, при цьому у нього вкрали мобільний телефон і гаманець з грошима, одна купюра 200 грн. мала певні позначки;

- показаннями свідка ОСОБА_9, який повідомив, що в лютому 2015 року на території Тернопільської залізниці знайшов мобільний телефон Alcatel, який віддав працівникам міліції;

- показаннями свідка ОСОБА_10, яка повідомила, що того вечора разом з ОСОБА_7, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 розпивали спиртні напої в закусочній "Темп", після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пішли забронювати номер в кімнаті відпочинку на Привокзальній площі;

- показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які підтвердили, що того вечора до кімнат відпочинку приходило двоє чоловіків, що хотіли заселитися, однак вільних місць не було;

- показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - працівників залізничної охорони, які повідомили, що під час проведення впізнання, ОСОБА_8 з чотирьох осіб вказав на засудженого, як на особу причетну до бійки того вечора.

Показання потерпілого та свідків повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, зазначеними в реєстрі матеріалів досудового розслідування, зокрема, даними: протоколу огляду місця події, під час якого потерпілий ОСОБА_8 показав де саме чоловік на ім'я "Роман" наносив йому удари та викрав у нього майно; протоколу пред'явлення особи для впізнання, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_7, як особу, яка заподіяла йому тілесні ушкодження та викрала його майно; протоколу обшуку, відповідно до якого у ОСОБА_7 було вилучено грошову купюру номіналом 200 грн. із певною позначкою, а саме вертикальними полосами зі сторони портрету Л. Українки; протоколу пред'явлення речей для впізнання, відповідно до якого ОСОБА_8 впізнав вилучену у ОСОБА_7 купюру номіналом 200 грн., як таку, що в нього викрали, при цьому перед пред'явленням речей потерпілий пояснив, що може впізнати викрадену в нього купюру номіналом 200 грн. за певною ознакою, а саме вертикальним полосам зі сторони портрету Л. Українки, які виконані кульковою ручкою синього кольору; протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_8, під час якого він детально розповів про обставини нанесення ОСОБА_7 йому ударів та викрадення особистих речей; висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої у ОСОБА_8 виявлені легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров'я й іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Посилання засудженого ОСОБА_7 на те, що судом не враховано, що потерпілий ОСОБА_8 змінив свої показання в суді і не вказував на нього, як на особу, що вчинила цей злочин, спростовується зазначеними доказами, яким суд дав правильну оцінку.

Не знайшли свого підтвердження під час вивчення матеріалів провадження і твердження засудженого та його захисника про те, що місцевий суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Твердження потерпілого ОСОБА_8 про наявність між ним і ОСОБА_7 гарних відносин ніяким чином не впливає на скоєння злочину засудженим і не спростовує його винуватості у вчиненні розбійного нападу.

Таким чином, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, повністю доведена і його дії кваліфіковані правильно.

Не заслуговують на увагу й доводи прокурора про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок мякості.

Призначаючи покарання ОСОБА_7, суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких є тяжким, особу винного, який неодноразово судимий, наявність обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочинів та дійшов правильного висновку про необхідність призначення йомупокарання в межах санкцій статей, за якими його визнано винним.

Також суд правильно призначив засудженому ОСОБА_7 покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Розглянувши за апеляціями засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 матеріали провадження та детально їх вивчивши, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та про правильність кваліфікації його дій, а також звернув увагу на докази, які спростовують доводи, викладені в апеляціях.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки в касаційній скарзі прокурора не наведено переконливих доводів на обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого ОСОБА_7, то його скарга задоволенню не підлягає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, у провадженні не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 13 листопада 2015 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який приймав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, потерпілого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.