Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пузиревського Є. Б., суддів: Квасневської Н. Д., Крещенка А. М., при секретарі судового засідання Гапоні В. О., за участю прокурора Міщенко Т. М., захисника ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013110060008560 за касаційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року щодо ОСОБА_7,

Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого, засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_7 процесуальні витрати.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, приблизно о 17 год. 20 хв. 05 листопада 2013 року на вул. Шевченка, 38 в м/р Жуляни в м. Києві після зупинки автомобіля НОМЕР_1 під його керуванням, працівниками ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві, з метою уникнення адміністративної відповідальності, надав останнім, тобто використав, завідомо підроблений документ - посвідчення працівника міліції серії УКМ № 128877 на своє ім'я, бланк якого відповідно до висновку експертизи не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України.

У касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушують питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначають, що в основу вироку покладені недопустимі та неналежні докази, огляд автомобіля проведено без ухвали слідчого судді. Також захисник ОСОБА_8 указує, що обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 419 КПК України передбачено, що в своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зобов'язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення і, якщо апеляція залишається без задоволення, зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Мотивувальна частина ухвали апеляційного суду має містити аналіз доказів і докладні мотиви прийнятого рішення. При цьому необхідно проаналізувати і співставити з наявними у кримінальному провадженні і додатково поданими матеріалами всі доводи апеляційних скарг і на кожен із них дати вичерпну відповідь. Висновки суду повинні мати посилання на відповідний матеріальний або процесуальний закон. Ухвалу, що не містить вмотивованих висновків на доводи апеляційної скарги з питань про доведеність або недоведеність обвинувачення, кваліфікацію злочину, про міру покарання, не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Суд апеляційної інстанції при розгляді даного провадження не дотримався цих вимог закону.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник ОСОБА_6, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 При цьому захисник зазначав, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам провадження, зокрема:

- обвинувальний вирок місцевого суду ґрунтується на показаннях свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - старших інспекторів ДПС УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, які повідомили, що виявили правопорушення о 17 год. 20 хв., однак з матеріалів провадження вбачається, що на місце події вони прибули о 17 год. 58 хв.;

- судом не враховано показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які повідомили, що затримання ОСОБА_7 фактично відбулося о 16 год. за відсутності працівників міліції у формі та службових автомобілів, що на думку захисника, свідчить про неправдивість показань свідків сторони обвинувачення;

- помилково визнано допустимими доказами показання свідка ОСОБА_15 та протокол огляду місця події, що складений ОСОБА_15 та суперечить його свідченням;

- безпідставно не враховано показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які стверджували, що під час складання протоколу огляду місця події ОСОБА_7 не було та твердження захисника про те, що ОСОБА_7 незаконно утримували в міліцейському автомобілі.

Як убачається зі змісту ухвали, апеляційний суд не виклав усіх доводів захисника ОСОБА_6, наведених в апеляційній скарзі, та, залишаючи скаргу без задоволення, не зазначив підстав, із яких її визнано необґрунтованою. Апеляційний суд обмежився загальним формулюванням про правильність висновків суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_7 та взагалі не спростував доводів захисника про фактичне затримання ОСОБА_7 о 16 год. та його подальше незаконне утримання, не врахував показань свідків сторони захисту та не спростував твердження про наявність суперечностей та неточностей в показаннях працівників правоохоронних органів, не обґрунтував чому протокол огляду місці події є допустимим доказом і чому цей огляд проводила СОГ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, хоча мікрорайон Жуляни, де зупинили ОСОБА_7, знаходиться у Солом'янському районі м. Києва, не допитав другого понятого при огляді місця події.

Отже, суд апеляційної інстанції, не перевіривши у повному обсязі фактичні обставини провадження та істотно порушивши вимоги КПК України (4651-17) , передчасно дійшов висновку про доведеність вини і правильність кваліфікації дій засудженого за зазначеним у вироку законом про кримінальну відповідальність та доцільність призначеного йому покарання.

За таких обставин ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року щодо ОСОБА_7 не можна визнати законною та обґрунтованою, оскільки вона постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що у відповідності до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для її скасування.

При новому апеляційному розгляді слід виконати всі вимоги чинного законодавства, перевірити усі доводи, на які посилаються захисники, і постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.