Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого-судді

Міщенка С.М.

суддів

Кліменко М.Р., Нікітіна Ю.I.

за участю прокурора

Кривов'яза Я.I.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 травня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1  на вирок Апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2006 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено: - за ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 6 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- ч. 4 ст. 187 КК України (2341-14) на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю цих злочинів ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За ч. 1 ст. 263 КК України (2341-14) ОСОБА_1 виправдано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКЛ-11 м. Одеси 1206 грн. та судові витрати в сумі 1404 грн. 70 коп.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за вчинення 30 червня 2002 року замаху на умисне вбивство потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з корисливих мотивів, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, поєднаного із розбійним нападом на них та заволодінням чужим майном в особливо великих розмірах у сумі 3548000 грн., а також заподіянням ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_3 - середньої тяжкості тілесних ушкоджень за обставин, встановлених судом і викладених у вироку.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 просить вирок скасувати, а справу направити на повторний судовий розгляд, об'єднавши її зі справою за обвинуваченням ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про викрадення майна із магазину "Базель", посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального та істотне порушення кримінально-процесуального законів. ОСОБА_1 вказує також на те, що показання потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6та інших стосовно обставин вчиненого злочину є неправдивими, на що суд не звернув уваги. Не заперечуючи проти здійснення пострілів у потерпілих, він вказує, що й ці обставини судом встановлені неправильно, бо умислу на їх вбивство він не мав. Також ОСОБА_1  зазначає, що судом було порушено його право на участь у дебатах та проголошення останнього слова. Крім того засуджений посилається на те, що строк відбування покарання має відраховуватися з моменту його затримання в Польщі, а саме з 21.03. 2006 року.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про часткове задоволення касаційної скарги шляхом виключення з обвинувачення ОСОБА_1 стосовно замаху на умисне вбивство п. 5 ч. 2 с. 115 КК України (2341-14) і уточнення мотивувальної частини вироку щодо вчинення засудженим пострілів із вогнепальної зброї невстановленого зразку, а не із пістолета системи "Марголіна", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню з урахуванням пропозиції, внесеної касаційному суду прокурором, а в решті - без задоволення.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, є безпідставними, оскільки суперечать та спростовуються матеріалами справи і зібраними у ній доказами, які були ретельно досліджені у судовому засіданні та отримали всебічну, повну і об'єктивну оцінку у вироку.

Зокрема, висновки суду про вчинення ОСОБА_1 злочинів за встановлених судом і викладених у вироку обставин, обгрунтовані показаннями потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших, даними протоколів огляду місця події, відтворення обстановки і обставин події з потерпілими та ОСОБА_1им, очних ставок потерпілих з ОСОБА_1им, між собою та рядом свідків, висновками судово-медичних і судово-балістичних експертиз та іншими доказами, суть яких детально наведена у вироку.

Сукупність цих доказів свідчить про те, що коли після вчинення крадіжки із магазину "Базель" ОСОБА_3 сів із викраденим майном до автомобіля під керуванням ОСОБА_4, у якому вже знаходилися ОСОБА_1 і ОСОБА_2, то після зупинки цього автомобіля на вул. Агрономічній, ОСОБА_1, який до цього впевнився у наявності в ОСОБА_3 викраденого майна, почав стріляти в ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із пістолета, який мав при собі, у тому числі після того як вони вискочили із автомобіля і сталі тікати, залишивши в ньому викрадене майно. Коли ОСОБА_3 і ОСОБА_2 втекли від переслідування, ОСОБА_1 повернувся до автомобіля і разом з ОСОБА_3 вони з місця події зникли, після чого ОСОБА_1 викраденим  майном розпорядився на власний розсуд.

Викладені у вироку обставини у судовому засіданні фактично не заперечував і сам ОСОБА_1, пояснивши, що знаходячись у машині під керуванням ОСОБА_4, дійсно зробив по кілька пострілів у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з пістолета, якого взяв із собою на зустріч із ОСОБА_2ом, після чого заволодів наручними годинниками та цінностями у пакетах, які в машину заніс ОСОБА_3, посилаючись при цьому на те, що був змушений захищатися від неправомірних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Разом з тим, як правильно зазначив у вироку суд, ретельно дослідивши показання потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4, що були дані ними під час досудового слідства та у судовому засіданні і в цілому узгоджуються між собою, посилання ОСОБА_1а на неправомірність дій потерпілих, зокрема ОСОБА_2 у зв"язку із невиконанням ним своїх боргових зобов"язань, не грунтуються на будь-яких об'єктивних доказах. Навпаки, на підставі показань зазначених осіб судом об"єктивно і достовірно встановлено, що за домовленістю із ОСОБА_3 ОСОБА_1 мав отримати оплату за надання тим послуги по перевезенню ОСОБА_2 і ОСОБА_3 після вчинення крадіжки майна із магазину "Базель" до польського кордону, зупинка автомобіля була викликана узгодженою всіма особами необхідністю сховати викрадене майно в колесо автомобіля. Крім того, як видно із показань потерпілих, свідка ОСОБА_3 та самого ОСОБА_1а, будь-якої реальної небезпеки для ОСОБА_1а з боку потерпілих в автомобілі не було, тим не менш він дістав заздалегідь заготовлену ним вогнепальну зброю і почав прицільно та почергово стріляти із неї в обох потерпілих.

Тому давши цим доказам та встановленим фактичним обставинам справи всебічну, повну та об"єктивну оцінку, суд дійшов до обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 діяв з прямим умислом на умисне вбивство ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із корисливих мотивів, яке не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, поєднане із розбійним нападом на них та заволодінням раніше викраденого ОСОБА_3им майна в особливо великому розмірі, а також заподіянням ОСОБА_2у тяжких тілесних ушкоджень, бо стріляти в потерпілих почав після того, як пересвідчився у наявності викраденого майна в автомобілі, застосувавши при цьому вогнепальну збою, із якої прицільно стріляв в обох потерпілих, у тому числі в ОСОБА_2 після того, як він вискочив із салону автомобіля, що підтверджується також показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших, які суд правильно визнав правдивими, оскільки показання цих свідків послідовні і узгоджуються як між собою, так із показаннями потерпілих.

Давши належну оцінку встановленим у справі фактичним обставинам, суд правильно кваліфікував злочинні дії ОСОБА_1 за п.п. 1, 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК України (2341-14) .

При цьому доводи ОСОБА_1а про те, що віг не мав умислу на умисне вбивство потерпілих також були предметом дослідження суду першої інстанції, яким їх обгрунтовано не взято до уваги, бо злочини засуджений вчинив із застосуванням вогнепальної зброї шляхом здійснення кількох прицільних пострілів в обох потерпілих, а в ОСОБА_2 - й після того як той залишив салон автомобіля.

Тому ці висновки суду колегія суддів вважає такими, що грунтуються на досліджених у справі доказах та встановленим з їх допомогою фактичних обставинах справи.

Правильну оцінку дано судом і посиланням засудженого про відсутність у нього умислу за заволодіння чужим майном шляхом розбійного нападу, оскільки як правильно зазначено у вироку, судом не встановлено об"ективних доказів, які б свідчили про бажання ОСОБА_1а повернути викрадене ОСОБА_3им майно законним володільцям. Навпаки, звільнення від речей ОСОБА_2, які знаходилися в автомобілі, свідчить про неправдивість доводів засудженого.

Таким чином, ретельна перевірка зібраних у справі доказів свідчить про те, що фактичні обставини вчинених ОСОБА_1 злочинів судом першої інстанції встановлені правильно, показання потерпілих, свідків та самого ОСОБА_1а отримали у вироку оцінку відповідно до вимог ст. 67 КК України (2341-14) , правильність та об"єктивність якої жодних сумнівів у касаційного суду не викликає. Тому доводи засудженого щодо неправильної оцінки зібраних у справі доказів колегія суддів до уваги не бере.

Безпідставним є також посилання ОСОБА_1 на порушення органами досудового слідства та судом  вимог ст. 26 КК України (2341-14) , оскільки законних підстав для об"єднання справи щодо обвинувачення ОСОБА_1а у вчиненні інкримінованих йому злочинів зі справою щодо викрадення майна із магазину "Базель" немає. Самостійне розслідування та судовий розгляд цих справ жодним чином не впливає на всебічність, повноту і об"єктивність розслідування їх судового розгляду, а також законність і обгрунтованість постановленого щодо ОСОБА_1 вироку суду.

Разом із тим, висновок суду про те, що ОСОБА_1. під час замаху на умисне вбивство потерпілих діяв способом, небезпечним для життя багатьох осіб є неправильним, оскільки застосування пістолета та прицільна стрільба із нього у двох потерпілих виключають вчинення вбивства за цією обтяжуючою обставиною. Тому обвинувачення засудженого за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України (2341-14) як безпідставне підлягає виключенню із вироку.

Крім того, виправдовуючи ОСОБА_1аа за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України (2341-14) , суд у вироку допустив суперечність, яка також має бути виправлена шляхом внесення до нього уточнення шляхом зазначення про те, що злочини засуджений вчинив із застосуванням не пістолета системи "Марголіна", а вогнепальної зброї невстановленого зразка калібру 5,6 мм.

Що ж стосується доводів засудженого про порушення судом його права на участь у судових дебатах та проголошення останнього слова, то колегія суддів вважає їх необгрунтованими, більш  того такими, що спростовуються матеріалами справи.

При цьому колегія суддів виходить з наступного. Після закінчення судового слідства 26 жовтня 2006 року суд оголосив учасникам процесу про перехід до судових дебатів і зробив перерву у судовому засідання до 10 години 30 жовтня 2006 року (т. 9, а.с. 114). Незважаючи на наданий час для підготовки до судових дебатів, після промов прокурора та захисника ОСОБА_1 заявив немотивоване клопотання про надання йому додаткового часу для підготовки до судових дебатів і проголошення останнього слова. Вислухавши думки прокурора та захисника суд мотивованою ухвалою відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1а і надав йому слово в дебатах. ОСОБА_1 своїм правом на виступ у дебатах скористався, про що свідчить протокол судового засідання. Після цього йому було надано право звернутися до суду із останнім словом. Коли він знову заявив, що йому необхідний додатковий час для підготовки до останнього слова, суд зробив перерву і надав додатковий час для підготовки до останнього слова, після закінчення якої знову надав йому право на проголошення останнього слова. Проте ОСОБА_1 від проголошення останнього слова відмовився, пославшись на брак часу для його підготовки. Перевіривши матеріали справи та протокол судового засідання, колегія суддів вважає, що суд забезпечив засудженому можливість скористатися своїм правом на проголошення останнього слова, від якого ОСОБА_1 ухилився під надуманим приводом, позбавивши тим самим себе права на його проголошення (т. 9, а.с. 117, 118).

Тому підстав вважати, що судом було умисно порушено право засудженого виступити з останнім словом у колегії суддів немає. Не допущено у справі й інших порушень кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування постановленого судом вироку щодо засудженого.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом із врахуванням тяжкості вчинених ним злочинів та його особи, відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) . Це покарання колегія суддів вважає необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Що ж стосується доводів засудженого про необхідність зарахування  у строк покарання часу перебування під вартою з моменту фактичного затримання, у тому числі часу, витраченого на його екстрадицію до України, то це питання має бути вирішено судом, який постановив вирок, відповідно до вимог ст.ст. 409 та 411 КПК України (1001-05) .

На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396  КПК України (1001-05) , колегія суддів

УХВАЛИЛА :

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити із цього вироку обвинувачення засудженого ОСОБА_1 за п. 5 ч. 2 ст.115 КК України (2341-14) , мотивувальну частину вироку уточнити, зазначивши, що злочини ОСОБА_1 вчинив із застосуванням вогнепальної зброї невстановленого зразка калібру 5,6 мм.

В решті цей вирок залишити без зміни.

Питання про зарахування у строк відбування покарання часу перебування ОСОБА_1 під вартою до екстрадиції в Україну суду слід вирішити в порядку, встановленому ст.ст. 409 та 411 КПК України (1001-05) .