328/2357/15-к Про таємне, повторне, з корисливих мотивів, таємне викрадення чужого майна, скоєне за попередньою змовою в групі двома особами - 16.06.2016 Прийняття

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Новомиколаївка, Токмацькогорайону Запорізької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 8 квітня 2015 року за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року щодо ОСОБА_1,

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 6 серпня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням, призначеного вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 8 квітня 2015 року ОСОБА_1 остаточнопризначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням певних обов'язків передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 12 січня 2016 року вирок місцевого судущодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці. Вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 8 квітня 2015 року щодоОСОБА_1 постановлено виконувати самостійно.

В решті вирок районного суду залишено без зміни.

В касаційній скарзі заступник прокурора Запорізької області, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо останнього та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував кримінальний закон, що потягло за собою м'якість призначеного засудженому покарання. В обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що апеляційний суд при винесенні свого рішення не виконав вимоги ст.ст. 65, 73 КК України, посилаючись при цьому на Постанову Верховного суду України від 1 жовтня 2015 року.

Згідно з вироком суду Згідно вироку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у тому, що вони 2 квітня 2015 року, близько 23 год. 50 хв. у стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, та реалізуючи свій злочинний умисел, діючи за попередньою змовою в групі, шляхом зриву металевої проволоки, на яку були зачинені ворота, проникли до приміщення гаражу, розташованого на огородженій по периметру території домоволодіння АДРЕСА_2, звідки повторно, таємно, з корисливих мотивів викрали майно, що належить ОСОБА_3, чим спричинили останньому матеріальну шкоду на загальну суму 16520 грн.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Пантєлєєвої А.С., яка не підтримала касаційну скаргу та просила залишити її без задоволення, перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі прокурором не оскаржується.

Що ж стосується доводів касаційної скарги про порушення щодо ОСОБА_1 загальних засад призначення покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Як убачається з вироку апеляційного суду, кримінальна справа розглядалась за апеляцією прокурора, в якій порушувалось питання про скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції кримінального закону, а саме, ст. 75 КК України та невідповідністю призначеного засудженому судом першої інстанції покарання внаслідок м'якості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій в разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу (2341-14) , але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

Так, апеляційний суд правильно зазначив про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання необхідного й достатнього для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, щодо призначеного ОСОБА_1 судом першої інстанції із застосуванням ст. 75 КК України покарання, то апеляційний суд визнав його м'яким, таким, що не відповідає характеру і ступеню тяжкості вчиненого засудженим злочину, та задовольнив апеляцію прокурора в цій частині.

Обґрунтовуючи свій висновок щодо призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Судом було взято до уваги, суспільну небезпеку та конкретні обставини справи, вчинення злочину незадовго до постановлення відносно ОСОБА_1 вироку від 8 квітня 2015 року.

Крім того, апеляційний суд вказав про самостійне виконання вироку Токмацького районного суду Запорізької області від 8 квітня 2015 рокущодо ОСОБА_1, тим самим фактично виконав вимоги ч. 4 ст. 70 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання без урахування вимог ст. 73 КК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають точному змісту ст. 73 КК України і висновку викладеному в Постанові Верховного суду України від 1 жовтня 2015 року, на яку посилається прокурор, оскільки відповідно до зазначених вище норм закону та Постанови ВСУ, мова йде про те, що строки покарання обчислюються в роках, місяцях та годинах, і лише при замінені або складанні покарання, а також у разі зарахуванні попереднього ув'язнення допускається обчислення строків у днях. Тому, призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці, суд апеляційної інстанції вимоги ст. 73 КК України не порушив.

Призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості злочину, всім обставинам справи і є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, як це передбачено ст. 65 КК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через його м'якість, чи вважати його таким, що не відповідає вимогам кримінального закону, про що зазначає прокурор у касаційній скарзі, не вбачається.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно та всебічно розглянути дане кримінальне провадження і постановити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів по справі не виявлено.