Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кравченка К.Т.

суддів

Канигіної Г.В., Кузьменко О.Т.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 квітня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 21 липня 2006 року

ОСОБА_3,

IНФОРМАЦIЯ_1 судимості не має,

засуджено за ч.1 ст.118 КК України (2341-14) на 3 роки обмеження волі, ч.1 ст.119 КК України (2341-14) - на 5 років обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України (2341-14) ОСОБА_3 остаточно призначено - 5 років обмеження волі.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2006 року апеляції потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 і прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення, а апеляцію захисника ОСОБА_4 частково задоволено. Вирок щодо ОСОБА_3 за ч.1 ст.118 КК України (2341-14) скасовано, а справу закрито за відсутністю в його діях складу цього злочину. В іншій частині вирок щодо ОСОБА_3 за ч.1 ст.119 КК України (2341-14) з призначеним покаранням у виді 5 років обмеження волі залишено без зміни.

З урахуванням унесених апеляційним судом змін, ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп'яніння 08.11.2002 р. у АДРЕСА_1, застосовуючи ніж, учинив вбивство ОСОБА_5 через необережність.

За змістом касаційної скарги потерпілі ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, у результаті чого суд неправильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_3 за менш тяжким законом (ч.1.ст. 119 КК України (2341-14) ), аніж той, який йому інкриміновано досудовим слідством по епізоду, пов'язаному з заподіянням смерті  їх сину (ч.2 ст. 121 КК України (2341-14) ), просять судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів уважає, що необхідно відмовити в задоволенні касаційної скарги потерпілих.

Твердження потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у скарзі про те, що дії засудженого ОСОБА_3 неправильно кваліфіковано за ч.1 ст.119 КК України (2341-14) , тоді як він вчинив відносно ОСОБА_5 злочин, передбачений  ч.2 ст. 121 КК України (2341-14) , не грунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до ч.ч.1 і 4 ст.37 КК України (2341-14) уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Якщо в обстановці, що склалася, особа, не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Як убачається з матеріалів справи, 08.11.2002 р. ОСОБА_3 разом зі знайомими ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у кафе- магазині, яке розташоване в АДРЕСА_1, вживав алкогольні напої. Під час перебування в кафе-магазині між ним та групою інших відвідувачів, які також уживали алкогольні напої, виник конфлікт, що переріс у короткочасну обопільну бійку, яку припинив вантажник магазину ОСОБА_9.

Після того, як конфлікт закінчився і ОСОБА_3 знаходився на вулиці, на нього  напали група осіб, серед яких був і ОСОБА_10. У ході нападу зазначені особи наносили ОСОБА_3 удари руками й ногами по різним частинам тіла. Захищаючись від них, ОСОБА_3, перехопивши в одного з нападників ніж, наніс ним удар ОСОБА_10 у груди, від якого той помер на місці вчинення нападу. У цей час неподалік від ОСОБА_10 знаходився ОСОБА_5, який не приймав участі в бійці. ОСОБА_3, помилково вважаючи ОСОБА_5 учасником нападу на нього, хоча в обстановці, яка склалася, повинен був усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання з його боку, наніс ОСОБА_5 удар ножем у стегно, внаслідок чого той через деякий час помер на місці вчинення злочину.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3, наносячи удар ножем ОСОБА_10, перебував у стані необхідної оборони, що відповідно до ст. 36 КК України (2341-14) виключає кримінальну відповідальність, а тому апеляційний суд обгрунтовано визнав про відсутність в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 118 КК України (2341-14) .

Урахувавши обставини справи, а також положення ч.ч.1, 4 ст.37 КК України (2341-14) , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставну юридичну оцінку органами досудового слідства дій ОСОБА_3 за ч.2 ст. 121 КК України (2341-14) по заподіянню ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, що потягли його смерть, і вірно кваліфікував їх за ч.1 ст. 119 КК України (2341-14) як необережне вбивство, з чим обгрунтовано погодився і  апеляційний суд.

Посилання потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у касаційній скарзі на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового й судового слідства відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України (1001-05) , перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Призначене ОСОБА_3 за ч.1 ст.119 КК України (2341-14) покарання відповідає вимогам ст.65 КК України (2341-14) .

З огляду на викладене передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

відмовити в задоволенні касаційної скарги потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2