Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого-судді

Міщенка С.М.

суддів

Гриціва М.I., Косарєва В.I.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 квітня 2007 року кримінальну справу за касаційними поданнями прокурорів, які брали участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 21 березня 2006 року.

Вироком Коломийського міськрайонного суду Iвано-Франківської області від 28 грудня 2005 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

громадянина України, в силу ст. 89 КК України (2341-14)

не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 21 березня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено, ухвалено вважати його засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю. В решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за незаконне придбання, виготовлення, зберігання та перевезення наркотичних засобів з метою збуту та незаконний збут наркотичних засобів, вчинені повторно за обставин, викладених у вироку.

У касаційних поданнях прокурорів, які брали участь у розгляді справи судами першої і апеляційної інстанції, порушено питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. При цьому прокурори вважають, що апеляційний суд послався на ті ж обставини, що пом'якшують покарання засудженого, які були враховані судом першої інстанції і стали підставою призначення покарання в мінімальних межах санкції закону.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних подань, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України (2341-14) , особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. За наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 69 КК України (2341-14) , суд вправі призначити винній особі основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті, за якою її засуджено.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (2341-14) . При призначені йому покарання за цей злочин суд першої інстанції встановив цілий ряд обставин, що пом'якшують покарання, проти чого не заперечував і прокурор, який брав участь у розгляді справи цим судом.  Тому посилання прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом на те, що у справі немає обставин, що пом'якшують покарання засудженого, колегія суддів вважає такими, що суперечать матеріалам справи.

Разом із тим, врахувавши тяжкість злочину, встановлені судом  позитивні дані про особу засудженого, а також те, що в силу закону він є несудимим, апеляційний суд, діючи відповідно до встановлених обставин та в межах апеляції, обгрунтовано призначив засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) . Підстав вважати призначене йому покарання м'яким, тобто невідповідним вимогам кримінального закону, виходячи із того, що основне покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до зазначених вимог кримінального закону і є реальним, колегія суддів не вбачає. Тому у задоволенні касаційних подань відповідних прокурорів колегія суддів вважає за необхідне відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

у задоволенні касаційних подань прокурорів, які брали участь у розгляді справи щодо засудженого ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанції першої інстанції, відмовити.