Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Тельнікової І.Г., Орлянської В.І.,

при секретарі судового засідання Ходаківській А.Ю.,

за участю прокурора Ємець І.І.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 02 червня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180530000013 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2015 року.

Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Сарни Рівненської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 342 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 345 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 550 грн.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України та ч. 3 ст. 72 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та штрафу в розмірі 550 грн.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України ОСОБА_2 виправдано.

Вироком вирішено питання речових доказів.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту; опір працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків; умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків; умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень.

27 березня 2014 року ОСОБА_2 у недобудованому будинку, що належить йому на праві власності, у АДРЕСА_2 незаконно зберігав без мети збуту у скляній банці особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою 6, 947 г в перерахунку на суху речовину, в поліетиленовому пакеті речовину рослинного походження зеленого кольору, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою 28, 307 г в перерахунку на суху речовину, пристрої для куріння на яких виявлені речовини темно - коричневого кольору які є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою 0,046 г в перерахунку на суху речовину.

В цей же день, за вищевказаною адресою близько 20.30 год., в ході затримання працівником БЗПВ ЛВ на ст. Сарни - ОСОБА_3 ОСОБА_2, останній чинив опір, зокрема: закривав вхідні двері та виштовхував правоохоронця з приміщення, взяв за куртку в області шиї та кинув на землю в цьому ж коридорі. Крім того, ОСОБА_2 видавлював пальцями обох рук очі ОСОБА_3 та намагався рукою пошкодити зсередини його ліву щоку.

Крім того, ОСОБА_2 заподіяв ОСОБА_4, який був присутнім під час затримання разом з ОСОБА_3, легкі тілесні ушкодження у виді ранки тильної поверхні середньої фаланги п'ятого пальця лівої кисті.

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2015 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено вважати ОСОБА_2 засудженим: за ч.1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 342 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 345 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 550 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, не оскаржуючи постановлене у справі судове рішення в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції в частині засудження останнього за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 125 КК України і призначити новий розгляд у вказаному суді. В обґрунтування своїх вимог захисник наводить доводи щодо невідповідності висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду. Зазначає ряд порушень, допущених на його думку при проведенні слідчих дій та їх невідповідність вимогам кримінального процесуального закону. Наголошує на порушенні апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України при розгляді апеляційної скарги прокурора, так як останній у ній не наводив жодних доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при застосуванні положень ст. 75 КК України та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м'якості, однак суд ухвалив у цій частині свій вирок, вийшовши таким чином за межі апеляційної скарги та погіршивши становище ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він не погоджується з доведеністю винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 125 КК України та наводить власну оцінку доказам, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам, чим обґрунтовується касаційна скарга сторони захисту у цьому провадженні, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень тільки в апеляційному порядку згідно зі ст. 409 КПК України.

Тому, при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 125 КК Українипідтверджується зібраними у встановленому законом порядку доказами, дослідженими в судовому засіданні, належно оціненими. Так, суд першої інстанції такого висновку дійшов на підставі аналізу: показань потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 про обставини подій 27 березня 2014 року, показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які узгоджуються між собою та в своїй сукупності підтверджують встановлені судом фактичні обставини; даних, що містяться у письмових доказах, зокрема: у протоколі обшуку від 27 березня 2014 року, здійсненого на підставі ухвали слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 27 березня 2014 року; проведення слідчого експерименту від 31 травня 2014 року та від 03 червня 2014 року; у висновку судової фізико-хімічної експертизи № 233 від 01 квітня 2014 року; у висновку судової медичної експертизи № 68 від 28 березня 2014 року; у висновку комісійної судово-психіатричної експертизи № 191/14 від 30 травня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника стосовно невинуватості, на його думку, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 125 КК України, мотивовано визнав їх необґрунтованими. Усі наведені в апеляційній скарзі доводи, у тому числі й ті, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги сторони захисту, а саме щодо допущення ряду порушень при проведенні слідчих дій та їх невідповідності вимогам кримінального процесуального закону, належним чином перевірено судом апеляційної інстанції і спростовано із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Проаналізувавши встановлені у справі фактичні обставини та зіставивши їх, суд дійшов мотивованого висновку, що ОСОБА_2 незаконно зберігав наркотичні засоби без мети збуту; вчинив опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків; умисно заподіяв працівнику правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків; умисно заподіяв легкі тілесні ушкодження.

При призначенні засудженому покарання суд першої інстанції врахувавши ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі та наявність достатніх підстав для звільнення від його відбування з встановленням іспитового строку.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, в якій він не погоджувався з вироком суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 КК України та просив його скасувати і визнати винуватим, прийшов до висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Водночас, вказаний суд за відсутності в апеляційній скарзі прокурора будь-яких доводів на обґрунтування необхідності скасування вироку суду першої інстанції в зв'язку з неправильним застосуванням ст. 75 КК України та невідповідністю призначеного ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 125 КК України тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості, прийняв рішення про те, що звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням не сприятиме його виправленню та попередженню нових злочинів.

З таким рішенням колегія суддів погодитися не може та вважає, що суд апеляційної інстанції таким чином порушив вимоги ст. 404 КПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Враховуючи, що ОСОБА_2 вчинив злочини, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії середньої та невеликої тяжкості, в минулому до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризувався за місцем проживання, частково сприяв розкриттю злочинів, колегія суддів вважає, що в даному випадку засуджений може бути виправлений без реального відбування призначеного йому покарання, що дає підстави для застосування ст. 75 КК України.

При цьому, з огляду на викладені в касаційній скарзі доводи захисника, а також вимогу до суду касаційної інстанції - його скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2 в частині засудження за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 125 КК України змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 125 КК України до покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2015 року із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Відповідно до вимог пунктів 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_2 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Обраний ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою скасувати та звільнити його з-під варти негайно.

В решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.