464/1201/15-к Про умисне заподіяння тяжких та легких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, а також незаконне придбання наркотиків без мети їх подальшого збуту - 02.06.2016 Прийняття

у касаційній скарзі захисник просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом належним чином не було перевірено доводів апеляційної скарги захисника, їх суті в ухвалі не викладено, належним чином не проаналізовано та зроблено помилковий висновок про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції. Зазначає, що цивільний позов було вирішено з порушенням вимог КПК України (4651-17) , ЦПК України (1618-15) та вимог Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , на що апеляційний суд уваги не звернув та безпідставно залишив вирок і в цій частині без змін. Зокрема, вказує на те, що цивільним позивачем ОСОБА_3 не було сплачено судовий збір в частині відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим в цій частині позов необхідно було повернути. В частині заявленого позову про відшкодування матеріальної шкоди вважає, що додані до позову копії документів належним чином не підтверджують його. Вважає, що призначене засудженому ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;

- за ст. 309 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ст. 125 ч. 2 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточне покарання ОСОБА_1 призначено за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з часу фактичного затримання - з 15 листопада 2014 року.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 001 грн. 55 коп. матеріальної шкоди та 10000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено тримання під вартою.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватими і засуджено за вчинення злочинів за наступних обставин.

Так, 15 листопада 2014 року близько 03 години 00 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_1, у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс кулаками близько десяти ударів та близько п'яти ударів металевою лопаткою для взуття в область голови потерпілого ОСОБА_3 та, коли від нанесених ударів потерпілий впав на підлогу, ОСОБА_1 наніс ще близько п'яти ударів ногами по голові та тілу потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Крім того, 15 листопада 2014 року близько 05 години ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2, у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс близько трьох ударів руками в область голови потерпілого ОСОБА_4, від яких останній впав на підлогу, після чого наніс ще близько двох ударів ногами по голові потерпілого, чим завдав ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень.

Крім того, ОСОБА_1 у невстановлений слідством час та місці незаконно придбав, знайшовши наркотичний засіб - канабіс (марихуану), вагою 16,763 г, який 15 листопада 2014 року, знаходячись у квартирі АДРЕСА_2, незаконно зберігав при собі для власного вживання без мети збуту, та який того ж дня був виявлений та вилучений під час огляду місця події.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року вказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Семко В.В. - без задоволення.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора про заперечення проти касаційної скарги та законність і обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Захисник Семко В.В. у своїй касаційній скарзі не оспорює доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 309 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій в цій частині, у зв'язку із чим вирок та ухвала в цій частині судом не перевіряються.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, зазначених у вироку.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 та доведеності його вини у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 121 ч. 1, 125 ч. 2 КК України, суд обґрунтовано послався на показання потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які вказали та описали обставини події, що відбулася 15 листопада 2014 року та за яких ОСОБА_1 наніс їм тілесні ушкодження. Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в сукупності наданих ними показань підтвердили показання потерпілих. При цьому сам ОСОБА_1 не заперечував того, що у стані алкогольного сп'яніння наносив удари кулаками потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заперечивши лише факт використання ним металевої лопатки для завдання ударів.

Врахував місцевий суд належним чином висновки експертиз, протоколи слідчих дій та інші зазначені у вироку докази, які у своїй сукупності підтверджують показання потерпілих та свідків події, та дійшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складів злочинів, передбачених ст.ст. 121 ч. 1, 125 ч. 2 КК України, правильно встановивши обставини їх вчинення.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі ОСОБА_1 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання.

При призначені ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, суд першої інстанції врахував те, що один із злочинів, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, а інші - середньої та невеликої тяжкості. Враховано судом особу засудженого, який раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працевлаштований, є особою, що зловживає алкоголем та психоактивними речовинами, має синдром залежності, внаслідок чого виявляє психічні та поведінкові розлади. Щире каяття визнано обставиною, що пом'якшує покарання, а вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння - обставиною, що обтяжує покарання.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив засудженому покарання не в максимальних межах санкцій ст.ст. 309 ч. 1, 125 ч. 2 КК України, а за ст. 121 ч. 1 КК України - ближче до мінімальної межі санкції, обґрунтовано призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Отже, покарання засудженому призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Підстав для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України за матеріалами справи судова колегія не вбачає.

Доводи касаційної скарги захисника Семко В.В., які аналогічні доводам апеляційних скарг засудженого та захисника, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону. При цьому, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 121 ч. 1, 125 ч. 2 КК України, виходячи з встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки. Апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи апеляційних скарг засудженого і захисника та зазначив в ухвалі відповіді на них, вказавши на підстави з яких він залишив їх без задоволення. Зокрема, апеляційний суд вказав на безпідставність доводів про те, що обставина нанесення ударів по голові потерпілому ОСОБА_3 металевою лопаткою для взуття не доведена, оскільки протоколом огляду місця події від 15.11.2014 року встановлено, що при огляді квартири АДРЕСА_3, де сталася подія, вилучено металеву лопатку зі слідами крові (т. 1 а.с. 22-59), і згідно висновку судово-медичної експертизи № 560/14 у потерпілого ОСОБА_3 було п'ять ран на голові, спричинені можливо металевою лопаткою для взуття. Не знайшов апеляційний суд і підстав для зміни вироку щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову, погодившись із видом та розміром призначеного засудженому покарання, а також із розміром відшкодування за заявленим ОСОБА_3 цивільним позовом, який було вирішено з урахуванням положень ст.ст. 129, 374 ч. 3 п. 2 абз. 7 КПК України (4651-17) . З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

При розгляді апеляційних скарг засудженого та захисника суд апеляційної інстанції їх доводи перевірив і своє рішення належним чином мотивував. Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст.ст. 121 ч.1, 125 ч. 2, 309 ч. 1 КК України, за обставин встановлених вироком місцевого суду.

Об'єктивних даних, що вказували б на вчинення злочинів ОСОБА_1 за інших обставин, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за наявності відповідних підстав засуджений ОСОБА_1, його захисник або члени його сім'ї мають право звернутися до суду за місцем відбування покарання із клопотанням про приведення вироку щодо нього у відповідність до Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ (838-19) , який покращує його становище, для зарахування строку попереднього ув'язнення ОСОБА_1, засудженого до позбавлення волі, що проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.