Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів: Дембовського С. Г., Наставного В. В.,

при секретарі Міщанінцеві О. В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100080005422, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 дня, уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України,

за участю прокурора Прихожанова В. О.,

у касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 висуває вимогу про зміну судових рішень щодо засудженого ОСОБА_2, зарахування в строк покарання попереднє ув'язнення останнього, що, за твердженням захисника, не було зроблено судом першої інстанції і не виправлено судом апеляційної інстанції з огляду на норму ст. 72 КК України у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) .

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015року ОСОБА_2, який раніше засудженим до покарання у виді позбавлення волі:

- 24 вересня 1993 року за ч. 2 ст. 206, ч. 3 ст. 206, ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 140 КК України (1960 року) на строк 8 років;

- 22 квітня 2003 року за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 2 роки;

- 07 вересня 2004 року за ч. 1 ст. 309 КК України на строк 2 роки;

- 15 жовтня 2006 року за ч. 2 ст. 309 КК України на строк 2 роки 6 місяців;

- 31 березня 2009 року за ч. 1 ст. 121 КК України на строк 5 років;

визнано винуватими у пред'явленому обвинуваченні та засуджено:

за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, а на підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 9 років.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який не підтримав касаційну скаргу та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни, перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

04 червня 2015 року близько 06:40 год., ОСОБА_2, перебуваючи на пішохідній доріжці біля будинку № 31-а по вул. Генерала Наумова в м. Києві, випадково побачивши раніше незнайомого ОСОБА_3, який рухався назустріч, дістав складний ніж та з корисливих мотивів із метою подолання можливого опору потерпілого, наніс йому один удар ножем у спину, завдавши легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Після цього, утримуючи ніж, погрожуючи ОСОБА_3 застосуванням насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, ОСОБА_2 вимагав передачі наявних в потерпілого цінностей. Сприйнявши погрози ОСОБА_2 як реальну загрозу своєму життю, ОСОБА_3 віддав йому своє майно на загальну суму 210 грн.

Того ж дня приблизно о 07:00 год. ОСОБА_2, вчинивши розбій та маючи судимість за вчинення крадіжки, діючи з корисливих мотивів, перебуваючи поблизу зупинки громадського транспорту, розташованої біля будинку № 5/21 по вул. Підлісній у м. Києві, побачив раніше незнайомого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, у якого попросив мобільний телефон "Нокіа-3110" нібито для здійснення термінового дзвінка. Не усвідомлюючи дійсні наміри ОСОБА_2, ОСОБА_4 почав здійснювати набір номерів на прохання останнього, у цей момент ОСОБА_2 забрав із рук потерпілого телефон та пішов геть. На прохання потерпілого ОСОБА_4 повернути належний йому телефон ОСОБА_2 відмовився і намагався залишити місце злочину, відкрито заволодівши чужим майном на загальну суму 210 грн.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Правильність встановлення фактичних обставин провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_2за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України, відповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчинених ним злочинів та даним про його особу, у касаційній скарзі не заперечуються.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення, не встановлено.

У касаційній скарзі захисник наголошував на тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_2, не вказав початок строку відбування засудженим покарання, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи цей вирок, не виправив помилку місцевого суду та не застосував вимоги ст. 72 КК України у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (838-19) .

Проте з матеріалів провадження вбачається, що Святошинський районний суд м. Києва, керуючись п. 2 ч. 4 ст. 374, статтями 197, 369- 372, 534, 537, 539 КПК України, ухвалою від 16 жовтня 2015 року вирішив питання, що виникло під час виконання вироку Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2, та постановив строк відбування покарання останньому рахувати з 04 червня 2015 року з урахуванням строку його затримання та тримання під вартою. В матеріалах провадження відсутня інформація про оскарження в апеляційному порядку цієї ухвали місцевого суду, постановленої в порядку виконання вироку.

При цьому, оскаржуючи в апеляційному порядку вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2, захисник лише доводив невинуватість обвинуваченого в учиненні злочинів, а суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 404 КПК України розглядав кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги.

З урахуванням того, що у вироку не було зазначено початок строку відбування покарання, а стороною захисту в апеляційному порядку не оскаржувалась ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року, постановлена в порядку виконання вироку, суд апеляційної інстанції не мав процесуальної можливості вирішити питання про застосування ст. 72 КК України у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (838-19) .

Одночасно так як у касаційній скарзі захисником оскаржуються тільки вирок і ухвала, постановлена судом апеляційної інстанції за результатами перегляду вироку щодо ОСОБА_2, то підстав для задоволення касаційної скарги захисника не встановлено.

Разом з тим, сторона захисту у порядку п. 13 ст. 537 КПК України, ч. 3 ст. 74, ст. 72 КК України не позбавлена можливості звернутися до місцевого суду за місцем відбування покарання з клопотанням про зарахування судом строку попереднього ув'язнення ОСОБА_2, засудженого до позбавлення волі, що провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.