Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючої Григорєвої І.В., суддів: Британчука В.В., Єленіної Ж.М., при секретарі судового засідання Бражнику М.В., за участю захисника засудженого прокурора ОСОБА_5, ОСОБА_6, Кравченко Є.С., розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000001284, щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК,

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. На думку захисника, цей суд на відміну від місцевого не дотримався вимог ст. 65 КК і дійшов необґрунтованого висновку про неможливість досягти мети виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

ОСОБА_6 визнано винуватим у придбанні, зберіганні і збуті вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчинених за обставин, викладених у вироку.

Як установив місцевий суд, ОСОБА_6 незаконно придбав військову нарізну промислового виробництва СРСР вогнепальну зброю - автомати АКС-74 і АК-74 калібру 5,45*39 мм, а також бойові припаси до нарізної вогнепальної зброї - 60 проміжних військових патронів калібру 5,45*39 мм, які він з метою збуту зберігав за місцем свого проживання та в автомобілі.

11 листопада 2014 року близько 14.00 год. у лісопарковій зоні біля проїзної частини на вул. Мілютенка, 46 у м. Києві ОСОБА_6 збув ОСОБА_8 указані автомати та 59 патронів калібру 5,45*39 мм за 52 000 грн.

Цього ж дня у період із 14.35 год. по 15.00 год. на АДРЕСА_1 під час обшуку автомобіля Seat (державний номерний знак НОМЕР_1), що перебував у користуванні ОСОБА_6, було вилучено 1 проміжний військовий патрон калібру 5,45*39 мм.

Апеляційний суд м. Києва, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому заходу примусу і 17 вересня 2015 року ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 1 ст. 263 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до приписів ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Виходячи з положень ст. 50 КК, рішення суду про призначення заходу примусу, з-поміж інших завдань, має на меті виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише тоді, коли суд дійде вмотивованого висновку, що виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними нормами матеріального права керувався апеляційний суд при призначенні ОСОБА_6 покарання.

Так, ухвалюючи свій вирок у частині призначення засудженому ОСОБА_6 покарання, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення, та дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що призвело до м'якості заходу примусу.

При визначенні ступеня тяжкості злочину апеляційний суд виходив із того, що вчинене діяння відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких. Разом із цим суд зважив на конкретні обставини справи, характер (зміст) протиправних дій засудженого, котрий під приводом здійснення волонтерської діяльності з метою власного збагачення здійснив збут двох автоматів та 59 патронів. З огляду на зазначену кількість вогнепальної зброї та бойових припасів, на корисливий мотив дій, якими фактично створюються сприятливі умови для вчинення злочинів із використанням такої зброї, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_6, а відтак, і про неможливість досягти мети його виправлення та попередження нових злочинів без ізоляції від суспільства.

Водночас згідно з вироком, обираючи вид та розмір покарання, апеляційний суд узяв до уваги також ті дані про особу засудженого й пом'якшуючу обставину, які було враховано судом першої інстанції та на які містяться посилання у касаційній скарзі. Саме тому апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, призначив ОСОБА_6 покарання майже в мінімальних межах санкції закону, за яким його засуджено, і яке за своїм розміром є менше ніж обрав його місцевий суд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дотримався приписів статей 50, 65 КК і призначив ОСОБА_6 покарання, що відповідає його меті, є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Переконливих аргументів про зворотне та щодо явної несправедливості обраного заходу примусу через суворість у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене підстав для зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та пом'якшення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК, про що йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів захисника щодо пом'якшення засудженому заходу примусу через незадовільний стан його здоров'я, то таке питання може бути вирішено в порядку, передбаченому статтями 537, 539 КПК, на підставі ст. 84 КК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування або зміни оскаржуваного вироку при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, суд

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню непідлягає.