Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

суддівЄленіної Ж.М., Британчука В.В., Григорєвої І.В.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду від 03 лютого 2016 в кримінальному провадженні №12014240070001547 за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений просить змінити судові рішення щодо нього, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 121 на ст. 118 КК України. Стверджує, що не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, що потягли її смерть, а злочин вчинив через перевищення меж необхідної оборони. При цьому ОСОБА_4 заявив клопотання про поновлення строку на оскарження згаданих рішень у касаційному порядку.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2015 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь держави у рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експертів - 530,71 грн.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Ухвалою апеляційного суду від 03 лютого 2016 року вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання. Пом'якшено ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі.

В решті вирок залишено без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_4 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі, строк попереднього ув'язнення з 11 вересня 2014 року по 03 лютого 2016 року включно, з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 10 вересня 2014 року приблизно о 12.00 год., перебуваючи в приміщенні житлової кімнати квартири АДРЕСА_1 під час конфлікту, який виник на побутовому ґрунті з потерпілою ОСОБА_6, умисно наніс останній один удар ножем в шию, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, внаслідок яких потерпіла померла в лікарні.

Частиною 1 ст. 117 КПК України встановлено, що пропущений з поважних причин строк має бути поновлено за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду.

Виходячи з того, що ОСОБА_4 засуджений до покарання у виді позбавлення волі і знаходиться в місцях відбування покарання, а також ураховуючи у тому числі ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, колегія суддів вважає за можливе поновити скаржнику вказаний строк.

Разом із тим, розглянувши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши додані до скарги судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Норма, передбачена частиною другою статті 121 КК України, - умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (кваліфікований вид складу злочину), встановлює обсяг (стан, зміст, конкретну сукупність) суспільних відносин, які охороняються її дією, разом із тим, вона визначає умови, характер, підстави застосування заходів кримінального примусу до суб'єктів, які порушили встановлений нею (нормою) обов'язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об'єктом захисту зазначеної норми є здоров'я іншої особи незалежно від її стану та аномалій.

Склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Вчиняючи умисний злочин із матеріальним складом, особа інколи приводить у рух певні сили, які поза межами її волі тягнуть настання додаткових більш тяжких, небажаних наслідків. Ці наслідки, які перетворюють простий склад у кваліфікований, інкримінуються особі лише за умови встановлення щодо них (наслідків) необережної вини.

Складність об'єктивної сторони цього злочину полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різні похідні наслідки: первинний з них (найближчий) - тяжкі тілесні ушкодження (обов'язкова ознака об'єктивної сторони) - знаходяться у необхідному причинному зв'язку з наслідками вторинними (віддаленими) - смертю потерпілої особи (кваліфікуюча ознака). У цьому злочині згідно із законом і щодо діяння, і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а стосовно другого (кваліфікованого) наслідку - тільки в необережності (самовпевненості чи недбалості). У ціломуцей злочин визнається умисним, бо саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність.

Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість: а) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; б) визначити правильну кваліфікацію; в) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів, зокрема умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність, коли винуватий не усвідомлював можливості настання похідного вторинного (віддаленого) наслідку в результаті настання похідного первинного (найближчого).

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтується на доказах, зібраних та оцінених судом відповідно до вимог КПК (4651-17) .

Ухвалюючи вирок, суд врахував потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, експерта ОСОБА_11, показанн самого засудженого, який у судовому засіданні в місцевому суді визнав свою вину повністю і підтвердив встановлені судом обставини щодо завдання ним умисного удару потерпілій в шию. Такі показання засуджений підтвердив і під час проведення слідчого експерименту.

Наведені докази суд оцінив в сукупності з іншими доказами, зокрема: за даними висновку судово-медичної експертизи причиною смерті потерпілої ОСОБА_6 стала гостра крововтрата, яка виникла внаслідок колото-різаного ушкодження шиї ліворуч. Відповідно до даних, які містяться у висновку комісійної судово-медичної експертизи, настання смерті ОСОБА_6 перебуває у причинному прямому зв'язку з заподіянням їй ОСОБА_4 рани лівої бокової поверхні шиї з ушкодженням стінок лівої внутрішньої яремної вени, яка проникла у праву плевральну порожнину та супроводжувалася внутрішньою кровотечею в праву плевральну порожнину не менше 2,5 л, що виникла від одноразової дії плаского колюче-ріжучого предмету, яким міг бути і клинок ножа. Крім того, згідно вказаного висновку в діях лікарів хірургічного відділення Кам'янець-Подільської міської лікарні щодо ОСОБА_6 будь-яких порушень в обстеженні, діагностиці, тактиці ведення і надання медичної допомоги не вбачається і їх дії у причинному зв'язку з настання її смерті не перебувають.

Діючи цілеспрямовано та з силою, засуджений достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров'ю потерпілої. Водночас, цілеспрямовано наносячи удар у шию ОСОБА_4 не конкретизував у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично заподіяно ним потерпілій. Тобто в даному випадку він діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого особа хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди.

У таких випадках особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, - умисне заподіяння тяжких ушкоджень. Що стосується смерті потерпілої, то в її настанні присутня лише необережна форма вини, бо хоча він і не бажав цього настання і навіть свідомо не допускав його, але повинен був і міг передбачити, що внаслідок його злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілої.

Отже, у даному випадку має місце вчинення засудженим злочину з так званими похідними наслідками (з кваліфікуючими наслідками), суб'єктивна сторона якого полягає у змішаній формі вини, коли умисно спричинений особою так званий прямий (безпосередній) наслідок (тяжкі тілесні ушкодження) тягне за собою ще один - опосередкований (похідний) наслідок (смерть потерпілого), психічне ставлення до якого з боку винного полягає лише в необережній формі вини - злочинній недбалості.

Саме тому суд першої інстанції фактичні підстави кваліфікації у цій справі розцінив правильно і зробив обґрунтований висновок про наявність у діях ОСОБА_4 ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Водночас проаналізовані фактичні обставини справи виключають можливість кваліфікації дій ОСОБА_4 за ст. 118 КК України, з огляду на таке.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно із частиною першою статті 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК України).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Встановлені судом фактичні обставини свідчать, що дії потерпілої за своїми об'єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_4., які б у зв'язку з цим викликали невідкладну необхідність у заподіянні шкоди ОСОБА_6 А отже вважати, що засуджений, завдаючи потерпілій удару ножем у життєво-вадливий орган, перебував у стані необхідної оборони, як про це стверджується в касаційній скарзі засудженого, немає підстав.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції не повністю дотримався вимог статей 50, 65 КК України, на що звернув увагу апеляційний суд і врахувавши усі обставини, які мають правове значення при виборі заходу примусу та визначенні його розміру пом'якшив засудженому покарання. Обране в мінімальній межі санкції статті покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів дала відповіді на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах засудженого та його захисник, які по суті є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі ОСОБА_4 й з наведенням мотивів спростування визнала їх неспроможними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У цьому провадженні, як видно з наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання засудженому призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, як не встановлено й даних, які би свідчили, про неправильне застосування у провадженні закону України про кримінальну відповідальність чи допущення істотного порушення кримінального процесуального закону.

З огляду на викладене обґрунтування, викладене в касаційній скарзі, не містить переконливих аргументів про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. А тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 03 лютого 2016 року щодо нього.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення й оскарженню не підлягає.