Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В., суддів: Животова Г.О., Шибко Л.В., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 травня 2016 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого 27 травня 2013 року за вироком Шевченківського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 12 грудня 2013 року по відбуттю строку,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Цим вироком засуджено також ОСОБА_6, судові рішення щодо якого не оскаржуються.

За вироком суду, ОСОБА_5 17 січня 2015 року о 00.15 год., перебуваючи з ОСОБА_6 біля парку "Кіото" по вул. Кіото, 8 у м. Києві, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою відкритого викрадення чужого майна, підійшовши до раніше незнайомого ОСОБА_7 ззаду, наніс останньому удар по потилиці, від чого потерпілий втратив рівновагу і впав на землю. Після цього ОСОБА_5 наніс ОСОБА_7 біля п'яти ударів в голову та по обличчю, застосувавши таким чином насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, після чого, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_7, разом із ОСОБА_6 повторно відкрито викрали належне йому майно загальною вартістю 1006 грн.

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішеньта призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 2 ст. 186 КК, оскільки, на його думку, дії ОСОБА_5 слід було кваліфікувати за ч. 1 ст. 125 КК. При цьому захисник, надаючи свою оцінку доказам, вказує на відсутність у ОСОБА_5 наміру на викрадення чужого майна та заперечує наявність попередньої змови з ОСОБА_6 на вчинення зазначених дій. Крім того, захисник зазначає про неправильне встановлення дати і часу вчинення кримінального правопорушення, у чому вбачає порушення процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як убачається з доданих до касаційної скарги копій судових рішень, висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у відкритому викраденні чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб за обставин, встановлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє виключно: 1) правильність застосування судами норм матеріального права; 2) правильність застосування судами норм процесуального права; 3) правову оцінку обставин. У частині першій зазначеної статті КПК (4651-17) встановлена пряма заборона для суду касаційної інстанції досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів.

Як видно з оскаржуваних судових рішень, суд згідно з положеннями ст. 94 КПК під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При цьому, як убачається зі змісту зазначених судових рішень, доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію, відсутність у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 попередньої змови та умислу на відкрите викрадення чужого майна були предметом перевірки судів першої і апеляційної інстанцій, та обґрунтовано визнані безпідставними. В основу цих висновків були покладені не тільки показання потерпілого ОСОБА_7, а й дані протоколу проведення слідчого експерименту, під час якого потерпілий на місці показав та послідовно розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які, застосувавши фізичне насильство, відкрито викрали його телефони; пояснення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та дані протоколів проведення слідчих експериментів за їх участю, які розповіли та показали, де вони бачили обвинувачених, які нишпорили по кишенях одягу потерпілого ОСОБА_7 та куди вони тікали, а також вказали на те, що коли потерпілий назвав свій номер телефону, вони зателефонували і він задзвонив в одязі ОСОБА_6, після чого в присутності свідків, у т. ч. і ОСОБА_10, потерпілий назвав код для входу в телефон, який міг знати тільки власник, після введення якого відкрилась телефонна книга; дані висновку судово-медичної експертизи, згідно яких у ОСОБА_7 були виявлені легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися 17 січня 2015 року.

Крім того, судами вірно зазначено, що про попередню змову на вчинення злочину свідчить узгодженість та злагодженість дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які разом нишпорили по кишенях останнього після його побиття, про що зазначили як потерпілий, так і свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Вказані докази суд першої інстанції належним чином проаналізував та, оцінивши їх відповідно до вимог кримінального процесуального закону, правильно кваліфікував злочинні дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК.

Судом апеляційної інстанції належним чином були перевірені доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4, які за своїм змістом є аналогічними доводам його касаційної скарги, та надано на них обґрунтовані відповіді, у тому числі і щодо правильності встановлення точної дати і часу вчиненого кримінального правопорушення. Ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

При призначенні ОСОБА_5 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК в достатній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчиненогокримінального правопорушення, наявність пом'якшуючої покарання обставини, а також дані про особу ОСОБА_5 та обґрунтованодійшов висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі у межах, визначених санкцією ч. 2 ст. 186 КК.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів,

Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року щодо ОСОБА_5.

Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.