Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Селівона О.Ф.,

суддів

Кравченка К.Т., Мороза М.А.

розглянула в судовому засіданні 12 квітня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області  на вирок Ровеньківського міського  суду Луганської області  від 30 березня 2006 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

не судимого,

за ч. 2 ст. 15,  ч. 1 ст. 191  КК України (2341-14) на 2 роки обмеження  волі без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням  з іспитовим строком на  1 рік і на нього судом покладені певні обов'язки.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи електрозварником, 5 жовтня 2005 року з метою розкрадання шляхом розтрати чужого майна намагався реалізувати ОСОБА_2 2 механізма переміщення 1 ППН-5 до породовантажних машин з цеху "Треста "Антрацитвугіллябуд" державного підприємства "Ровенькиантрацит" загальною залишковою вартістю 34382 грн. 40 коп.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційному поданні прокурор,  не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_1, ставить питання про скасування постановленого щодо нього вироку і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що оскільки залишкова вартість предмету злочинного посягання більш ніж в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, в діях ОСОБА_1 є наявність злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 16-1 КПК України (1001-05) під час судового розгляду справи суд має бути диспозитивним, створювати необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав. При цьому державне обвинувачення в суді здійснює прокурор.

Згідно зі ст. 22 КПК України (1001-05) прокурор, слідчий зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи.

Iз матеріалів справи вбачається, що справа щодо ОСОБА_1 надійшла до суду з обвинувальним висновком про обвинувачення його у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 191 КК України (2341-14) . Таке ж обвинувачення у суді підтримав прокурор.

Зазначене свідчить, що відповідно до вимог ст. 275 КПК України (1001-05) суд діяв у межах пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення. При цьому прокурор, який брав участь у розгляді справи судом, правами, передбаченими статтями  276 та 277 КПК України (1001-05) , під час судового розгляду справи не скористався.

Оскільки заступник прокурора Луганської області не брав участі в розгляді цієї справи судом першої інстанції, при затвердженні обвинувального висновку у справі обвинувачення ОСОБА_1 не змінив, то відповідно до змісту п. 8 ст. 348 і частин 3, 4 ст. 384 КПК України (1001-05) він має діяти в межах обвинувачення, підтриманого прокурором, що брав участь у розгляді цієї справи судом першої інстанції.

З урахуванням зазначеного й того, що вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі передбачених ст. 398 КПК України (1001-05) , у справі міським судом не порушено, колегія суддів визнала, що підстав для задоволення подання заступника прокурора Луганської області у касаційному порядку немає.

Керуючись ст.  394  КПК України (1001-05) , колегія суддів,ухвалила:

у задоволенні касаційного подання заступнику прокурора Луганської області на вирок Ровеньківського міського суду Луганської області від 30 березня 2006 року щодо ОСОБА_1відмовити.