Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Вільгушинського М. Й., Наставного В. В., при секретарі за участю прокурора Асановій Є. С., Тридуба М. С., розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013160040000051, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду

м. Миколаєва від 16 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2015 року щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимостей не мав.

За вказаним вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України, і виправдано його за недоведеності у вчиненні кримінальних правопорушень.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_6 обвинувачувався

у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

ОСОБА_6, обіймаючи посаду директора Дитячої музичної школи № 6 м. Миколаєва (далі - школа), виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, будучи службовою особою, умисно з корисливих мотивів з метою заволодіння чужим майном (бюджетними коштами) безпідставно зарахував на посаду чергового цієї школи свого сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, для чого видав наказ про призначення його на посаду від 27 червня 2010 року № 24, з метою отримання та привласнення державних грошових коштів, нарахованих останньому у виді заробітної плати.

У подальшому за період із 01 червня 2010 року по 31 березня 2013 року ОСОБА_6, достовірно знаючи, що з моменту працевлаштування ОСОБА_7 фактично не працював на зазначеній посаді та його працевлаштування є фіктивним, з метою прикриття протиправного привласнення державних грошових коштів та надання своїм незаконним діям легального характеру, підробив табелі обліку робочого часу працівників школи за період з 01 червня 2010 року по 31 березня 2013 року, до яких вніс неправдиві відомості про нібито відпрацьовані ОСОБА_7 трудогодини і завірив указані табелі власним підписом у графах "Керівник структурного підрозділу", скріпивши їх печаткою школи, тобто вчинив службове підроблення.

Внаслідок указаних протиправних дій ОСОБА_6 на ім'я його сина ОСОБА_7 було безпідставно нараховано заробітну плату за період із 01 червня 2010 року по 31 березня 2013 року на загальну суму

26 349,11 грн, якими ОСОБА_6, діючи з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб незаконно заволодів шляхом їх привласнення, чим завдав матеріальної шкоди державі на вказану суму.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, стверджуючи про істотні порушення процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вказуючи на те, що суди порушили вимоги статей 95, 374 та 419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом, а неповнота досудового розслідування чи судового розгляду, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

За змістом ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, то відповідно до п. 2 ч. 1 цієї ж норми закону ухвалюється виправдувальний вирок.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та мотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

При цьому положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з оскаржуваного вироку суд дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки надані стороною обвинувачення докази не встановлювали поза розумним сумнівом його винуватість у вчиненні протиправних діянь.

При цьому, як видно з матеріалів провадження суд повно та всебічно дослідив та вивчив доказову базу, надану стороною обвинувачення та належним чином мотивував у вироку прийняте рішення.

Твердження прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив ряд доказів кримінального провадження, у тому числі й показання свідків, не можуть бути розглянуті під час касаційного розгляду, оскільки це виходить за межі перегляду судом касаційної інстанції, встановлені ст. 433 КПК України.

До того ж, як видно з матеріалів провадження такі ж доводи щодо незаконності вироку суду першої інстанції висловлювалися у апеляційній скарзі прокурора.

Суд апеляційної інстанції у свою чергу ретельно перевірив кожен із доводів апеляційної скарги та визнав їх безпідставними, при цьому належним чином детально мотивувавши у своєму рішенні з яких підстав він визнав кожне із тверджень прокурора безпідставним та таким, що не свідчить про незаконність оскаржуваного вироку районного суду.

Що стосується доводів прокурора про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України, оскільки на його думку наведені у апеляційній скарзі прокурора були недостатньо повно спростовані, то вони також є безпідставними.

Так, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди вмотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Межа, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі "Руіс Торіха проти Іспанії" від 09 грудня 1994 року).

Як видно із тексту ухвали суду апеляційної інстанції у ньому дана переконлива та розгорнута відповідь на кожен із доводів апеляційної скарги. Тобто апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК належним чином мотивував прийняте рішення.

При цьому, позиція прокурора про те, що апеляційний суд істотно порушив вимоги процесуального закону, не задовольнивши клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, також є необгрунтованою, оскільки відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України таке клопотання сторін провадження задовольняється виключно за умови, що такі обставини досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не було встановлено таких порушень судового розгляду в суді першої інстанції, які б давали підстави для повторного дослідження обставин кримінального провадження.

З огляду на наведене у його сукупності, з урахуванням змісту касаційної скарги та меж перегляду судом касаційної інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення

й оскарженню не підлягає.