Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Вільгушинського М. Й., Наставного В. В., при секретарі за участю прокурора захисника засудженого Асановій Є. С., Дронової І. С., ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170040000714, за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисника

ОСОБА_6 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 08 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимостей не мав.

За зазначеним вироком, залишеним ухвалою апеляційного суду без змін, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 9 місяців із конфіскацією майна, яке є його власністю.

Також за вказаним вироком засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9, судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Як убачається з вироку суду, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

14 березня 2015 року приблизно о 21.00 год. ОСОБА_7,

ОСОБА_9 та ОСОБА_8, знаходячись біля магазину "АТБ", розташованого на вул. Фрунзе, 86 у м. Полтаві, побачивши ОСОБА_10, вирішили заволодіти його майном шляхом нападу на нього, для цього ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пішли слідом за ним.

З метою створення чисельної переваги для нападу та більш швидкого подолання можливого опору при здійсненні нападу ОСОБА_8, зателефонував ОСОБА_7 і попросив його підійти до магазину "Брусничка", біля якого він стояв разом із ОСОБА_11 Після того як ОСОБА_7 підійшов до них, вони запропонували йому здійснити напад на ОСОБА_10, на що той погодився, і вони утрьох продовжили переслідувати останнього.

Приблизно о 21.20 год. біля 1-го під'їзду будинку АДРЕСА_2, в якому проживав ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров'я, напали на потерпілого з метою заволодіння його особистим майном.

У ході цього нападу ОСОБА_7, завдав численних ударів ногою в обличчя ОСОБА_10, якого ОСОБА_8 ударом кулака в обличчя звалив на землю, ОСОБА_8 та ОСОБА_11 утримували потерпілого притискаючи його до землі та одночасно били його руками по тулубу та в обличчю.

Скориставшись чисельною перевагою, а також тим, що від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_10 не міг чинити активного опору, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відкрито заволоділи його майном, завдавши матеріальної шкоди на суму 1099,38 грн.

У касаційних скаргах захисник та засуджений порушують питання про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 через суворість, просять скасувати оскаржувані судові рішення й призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, які підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити, прокурора, яка заперечила проти задоволення касаційних скарг та просила залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Так, відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом, а доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи на неповноту досудового розслідування та судового розгляду не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

При цьому з оскаржуваних судових рішень убачається, що згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про необхідність засудження ОСОБА_7 Такий висновок суд належним чином детально обґрунтував у прийнятому рішенні.

Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, то вони є безпідставними.

Так, вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7, суд урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, що відноситься до тяжких злочинів, відсутність обставин, які б його пом'якшували чи обтяжували.

Зокрема, суд взяв до уваги, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, на обліку у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, має позитивний стан здоров'я.

До того ж суд урахував роль кожного із співучасників у вчиненні кримінального правопорушення.

Врахувавши наведене, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у розмірі ближчому до мінімальної межі, визначеної санкцією частини статті, інкримінованої засудженому.

При цьому визначення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 більш м'якого покарання не впливає на справедливість призначеного покарання

ОСОБА_7, оскільки у зазначених осіб були обставини, які пом'якшували їх покарання.

З огляду на наведене у його сукупності з урахуванням виду та розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 187 КК України, покарання зазначеного виду та розміру є законним та обґрунтованим.

Підстав вважати таке покарання несправедливим унаслідок суворості, підстав для його пом'якшення чи застосування положень ст. 69 КК України, колегія суддів не вбачає.

Крім того, такі ж доводи щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 унаслідок суворості були наведені в апеляційних скаргах засудженого та його захисника. Ці доводи детально перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними, що належним чином, з урахуванням вимог ст. 419 КПК України, обґрунтовано в ухвалі апеляційного суду.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у тому числі й під час вирішення цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 08 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.