597/344/15-к Про умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, та умисне перешкоджання його виконання - 26.05.2016 Прийняття

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 2 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2015 року,

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність через недоведеність його винуватості, оскільки судові рішення обґрунтовані неналежними доказами. Крім того, суд першої інстанції не розглянув клопотання про закриття кримінального провадження щодо нього і без належного обґрунтування призначив суворе покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_2 на підтримку доводів касаційної скарги засудженого; думку прокурора, який вважав судові рішення законними і обґрунтованими та заперечував проти задоволення скарги; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вироком Заліщицького районного суду від 02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 382 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2015 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, та перешкоджанні його виконання. Злочин вчинено за наступних обставин.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2012 року скасовано рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та постановлено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 215599,18 грн. боргу та 3233,98 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення, Заліщицький районний суд Тернопільської області 16 жовтня 2012 року видав два виконавчі листи, які направлено у державну виконавчу службу Заліщицького районного управління юстиції для виконання. 16 жовтня 2012 року державним виконавцем відкрито виконавчі провадження, постанови про відкриття виконавчих проваджень 18 жовтня 2012 року вручено ОСОБА_1 під підпис та роз'яснено обов'язки по виконанню рішення суду.

15 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - телятника, згідно якого останній реалізував належне йому вказане нежитлове приміщення за 97845,08 грн.

Однак, знаючи про наявність виконавчого провадження, необхідність виконання судового рішення про стягнення боргу, будучи фінансово спроможним та маючи реальну можливість частково виконати це рішення суду, в порушення вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" ОСОБА_1 не повідомив державного виконавця про вчинення цієї угоди, отримані кошти на погашення боргу не спрямував, а розпорядився ними на власний розсуд, тобто ухилився від виконання рішення суду, що набрало законної сили, та перешкодив його виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Натомість, усі обставини, на які посилається у касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, яка зазначила про відсутність цих порушень вимог КПК України (4651-17) при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в суді першої інстанції.

Висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував, дослідивши показання потерпілого ОСОБА_3 про те, що обвинувачений протягом чотирьох років не виконав рішення суду та не повернув йому борг; свідка ОСОБА_5 - заступника начальника ВДВС Заліщицького РУЮ, на виконанні у якого перебувають виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу, що жодних виплат по виконавчому листу про стягнення боргу не відбулося; свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які підтвердили факт укладання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі та отримання ОСОБА_1 грошових коштів по договору.

Проаналізував суд і процесуальні докази у провадженні: рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 215599,18 грн. боргу та 3233,98 грн. судового збору; виконавчі листи від 16.10.2012 року; постанови про відкриття виконавчих проваджень; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 січня 2014 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, згідно якого останній продав нежитлове приміщення за кошти на загальну суму 97845,08 грн.

У вироку суд проаналізував і дав належну оцінку усім зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності, які мали значення для прийняття законного рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не вчинив жодних дій по виконанню своїх зобов'язань на погашення боргу, чим умисно не виконав рішення суду від 20.09.2012 року та перешкоджав його виконанню, що відповідає кваліфікації кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 382 КК України.

Сукупність зібраних у справі та належним чином досліджених у судовому засіданні доказів, які доповнюють один одного підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення, а тому доводи щодо недопустимості доказів, незаконності засудження безпідставні.

Усі доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, незаконності засудження, були предметом перевірки апеляційного суду.

Апеляційна інстанція з достатньою повнотою перевірила ці доводи, надала на них вмотивовані відповіді, критичний аналіз окремих доказів належним чином мотивований.

Що стосується доводів засудженого про несправедливість та невмотивованість призначеного покарання у виді позбавлення волі, то колегія суддів вважає їх слушними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24.10.2003 року (v0007700-03) (зі змінами) коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.

Як убачається з судових рішень, зазначені вимоги кримінального закону і рекомендації Пленуму Верховного Суду України судом враховані не в повній мірі.

Санкція ч. 1 ст. 382 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_1, передбачає покарання у виді штрафу або позбавлення волі. Застосування покарання у виді штрафу до особи, яка на час постановлення вироку не працювала, за рішенням суду повинна повернути потерпілому грошові кошти, є недоцільним, оскільки цей вид покарання призначається з урахуванням майнового стану винного.

Призначене покарання у виді позбавлення волі, на думку колегії суддів, відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, з урахуванням усіх обставин вчинення злочину, ступеня його тяжкості, даних про особу винного, обставин, що пом'якшують покарання, та за відсутності таких, що обтяжують його.

Разом з тим, з матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_1 вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітнього сина, який є інвалідом.

На думку колегії суддів, наведені обставини, дають підстави вважати, що виправлення та перевиховання засудженого можливо досягти без відбування покарання у виді реального позбавлення волі, з встановленням іспитового строку.

Звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та відповідатиме вимогам ч. 2 ст. 50 КК України.

Таким чином, судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають зміні.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково, вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 2 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання змінити.

Вважати ОСОБА_1засудженим за ч. 1 ст. 382 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання, встановити іспитовий строк 1 рік.

Згідно п. п. 3, 4 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_1 обов'язки протягом іспитового строку повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.