Про порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілого - 26.05.2016 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 травня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014160690000063 за касаційними скаргами потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_5

Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2015 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Білоріченськ Краснодарського краю Російської Федерації та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 414 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілого.

Так, 10 жовтня 2014 року, близько 18.00 год. ОСОБА_5 будучи наказом командира військової частини А1476 - польова пошта В1060 № 60 від 24 березня 2014 року призначеним на посаду заступника командира батареї з озброєння 8 реактивної артилерійської батареї 3 реактивного артилерійського дивізіону військової частини А1476 - польова пошта В1060, на території базового табору поблизу с. Підгородне Артемівського району Донецької області, маючи при собі закріплену табельну зброю - пістолет Макарова серії НОМЕР_1, вишукував підлеглих військовослужбовців 8 батареї разом з молодшим сержантом ОСОБА_6 Перебуваючи в строю, ОСОБА_6 в порушення ст. 26 Стройового статуту Збройних Сил України без дозволу командира розпочав розмовляти, в зв'язку з чим ОСОБА_5 зробив йому зауваження, яке ОСОБА_6 проігнорував та продовжив порушувати військову дисципліну.

ОСОБА_5, не маючи передбачених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України приводів та підстав для застосування зброї, порушуючи правила поводження зі зброєю, дістав з кобури ввірену йому для службового користування зброю - пістолет Макарова, споряджений бойовими набоями калібру 9 мм та здійснив із нього один постріл в землю поруч із собою.

Після цього, не розрядивши зброю, не перевівши прапорець запобіжника пістолета у положення "запобігання", продовжуючи порушувати правила поводження зі зброєю з метою забезпечення порядку строю та дотримання молодшим сержантом ОСОБА_6 військової дисципліни, діючи всупереч зазначеним вимогам за відсутності передбачених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України приводів та підстав на застосування зброї, тримаючи ввірений для службового користування пістолет Макарова серії НОМЕР_1 зверху до низу в кисті зігнутої в лікті правої руки, перебуваючи напроти ОСОБА_6, під час зменшення дистанції один від одного, мимовільно натиснув на хвіст спускового гачка пістолету, що призвело до несанкціонованого одиничного пострілу з нього, внаслідок якого ОСОБА_6 було спричинено одиничне вогнепальне кульове поранення живота з пошкодженням брижової артерії і тонкого кишечника, що призвело до смерті потерпілого.

У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_3 та представник потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2, які є аналогічними за змістом та вимогами, просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Не погоджуються з оцінкою судом доказів та вважають, що дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК України так як останній застосував зброю для з'ясування особистих стосунків з потерпілим. Зазначають про суперечливість наведених у вироку висновків щодо відсутності умислу в діях ОСОБА_5 Стверджують про безпідставність, на їх думку, визнання судом тих обставин, які він визнав такими, що пом'якшують покарання, а також невизнання судом тієї обставини, яку суд не визнав такою, що обтяжує покарання. Наголошують на необхідності застосування положень ст. 54 КК України при призначенні покарання ОСОБА_5 Вважають, що всі наведені доводи залишились поза належною увагою апеляційного суду, який всупереч вимогам ст. 419 КПК України перевіряючи їх, належних відповідей не дав.

В запереченнях на касаційні скарги засуджений ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність доводів, просив залишити їх без задоволення.

Прокурор у запереченнях на касаційні скарги також обґрунтував безпідставність їх доводів та вважав, що судові рішення слід залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілої на підтримання касаційних вимог, думку прокурора, який вважав, що підстав для задоволення касаційних скарг немає, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг і заперечень на них, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 414 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями самого ОСОБА_5, який визнав себе винним та наголошував, що його діям передувала провокативна поведінка потерпілого; показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, про обставини події; даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 10 жовтня 2014 року, протоколі огляду трупа від 10 жовтня 2014 року, довідці № 6399 від 10 жовтня 2014 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 19 жовтня 2014 року, довідці від 22 жовтня 2014 року № 2/3027, поіменному списку офіцерів, призваних під час мобілізації Сумським об'єднаним міським військовим комісаріатом, відомості закріплення зброї за офіцерами 8-ої реактивної артилерійської батареї, лікарському свідоцтві про смерть № 464 від 11 жовтня 2014 року, свідоцтві про смерть ОСОБА_6, висновках судово-медичної експертизи № 457 від 05 грудня 2014 року, акті амбулаторної комплексної психолого-психіатричної експертизи № 332 від 24 червня 2015 року, висновку експерта криміналіста № 354 від 28 листопада 2014 року, а також іншими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 414 КК України.

При цьому, судом першої інстанції ретельно перевірялись доводи потерпілих і представника потерпілої про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК України та вони обґрунтовано визнані безпідставними.

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Суд першої інстанції, розглянув справу дотримуючись наведених вимог та постановив вмотивований вирок, який відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

За змістом ст. 94 КПК України оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону.

Отже, правильно проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 414 КК України. З даними висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд. Суд касаційної інстанції також погоджується з ними, оскільки вони підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

При призначенні засудженому покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, дані про особу ОСОБА_5, який за місцем проживання та служби характеризувався позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебував.

Водночас, суд визнав обставиною, яка пом'якшує ОСОБА_5 покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та вчинення злочину внаслідок емоційної напруги (стресу), яка істотним чином вплинула на його свідомість і діяльність, обумовлену провокативною поведінкою загиблого ОСОБА_6, який перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння.

При цьому, суд не визнав обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в службовій залежності від винного, оскільки ОСОБА_6 не перебував у безпосередньому службовому підпорядкуванні офіцера ОСОБА_5, а його підпорядкування було обумовлено лише статутними положеннями, що регламентують відносини між військовослужбовцями, що мають різні військові звання.

Крім того, суд прийняв рішення про відсутність підстав для призначення ОСОБА_5 додаткового покарання, передбаченого ст. 54 КК України у виді позбавлення військового звання.

При перегляді справи за апеляційними скаргами потерпілих, які не погоджувалися з кваліфікацією дій ОСОБА_5 та наголошували на невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, вказаний суд ретельно перевірив їх доводи та обґрунтовано визнав їх безпідставними. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З призначеним ОСОБА_5 покаранням погоджується і суд касаційної інстанції, адже згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що призначене судом у межах санкції ч. 2 ст. 414 КК України ОСОБА_5 покарання є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, в зв'язку з чим твердження потерпілих та їх представника про необхідність призначення більш суворого покарання визнає безпідставними.

При цьому, щодо доводів касаційних скарг про необхідність застосування положень ст. 54 КК України, колегія суддів погоджується з наведеним в ухвалі апеляційного суду висновком про те, що це є правом, а не обов'язком суду, як і обґрунтованим вважає невизнання обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в службовій залежності від винного.

Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог потерпілих та представника ОСОБА_2 немає.

Керуючись статтями 433, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 01 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_5 - без зміни.