Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Лагнюка М.М., Франтовської Т.І.

при секретарі судового засідання Гапоні В.О.,

за участю прокурора Дронової І.С.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 травня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150180000107 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 12 січня 2016 року щодо ОСОБА_1

Вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та проживаючого в АДРЕСА_1, раніше судимого: 1) вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки; 2) вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2010 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 309, ст. ст. 70, 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 15 лютого 2013 року в зв'язку з відбуттям строку покарання; 3) вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2014 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 277, ч. 1 ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки; 4) вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 04 вересня 2014 року за ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України на 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, зміненим ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2014 року, якою визначено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 70 КК України на 4 роки позбавлення волі та вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2014 року виконувати самостійно; 5) вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2015 року за ч. 2 ст. 185 КК України, ст. 71 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного даним вироком частково приєднано не відбуте покарання за вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2015 року і за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4, судові рішення щодо яких в касаційному порядку не оскаржуються.

Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 12 січня 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів передбачених за цим вироком та вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2015 року шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано покарання не відбуте за вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2015 року та призначено остаточне покарання ОСОБА_2 у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В решті вирок суду залишено без зміни.

За обставин встановлених судом та детально описаних у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у інше приміщення чи сховище.

Так ОСОБА_1,, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 20 лютого 2015 року, близько 21.00 год., проникнули до складського приміщення ФГ "Вітчизна", що у с. Бондарівка Веселинівського району Миколаївської області, звідки таємно викрали належне зазначеному підприємству майно на загальну суму 71820 грн.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді в зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає, що з огляду на дані про особу ОСОБА_1, йому слід призначити більш суворе покарання, визначене санкцією ч. 3 ст. 185 КК України. Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції, безпідставно визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність складання покарань за оскаржуваним вироком та вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2014 року на підставі ст. 71 КК України та, водночас, на підставі вказаної статті призначив ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю оскаржуваного вироку та іншого вироку Веселинівського районного суду Миколаївської області - від 15 липня 2015 року.

В запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1 вважав, що її слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що вирок апеляційного суду необхідно скасувати в зв'язку з м'якістю призначеного ОСОБА_1 покарання та неправильним застосуванням ст. 71 КК України при призначенні остаточного покарання останньому, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання.

Як видно із вироку, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_1, який за місцем проживання характеризувався посередньо, на обліку у лікаря психіатра чи нарколога не перебував, визнав обставиною, яка пом'якшує покарання - щире каяття.

Зваживши все наведене, суд обрав вид та розмір покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України, наближеного до мінімального.

Однак з таким рішенням колегія суддів погодиться не може та вважає що воно прийнято без урахування належним чином усіх даних про особу ОСОБА_1, який у минулому неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, в тому числі і під час іспитового строку, встановленого попередніми вироками, однак належних висновків для себе не робив та продовжив вчиняти умисні корисливі злочини.

Всі наведені судом першої інстанції дані про особу засудженого та обставина, яка визнана судом такою, що пом'якшує покарання і була врахована судом при призначенні покарання у даному конкретному випадку, на думку колегії суддів, не є достатніми для призначення розміру покарання, наближеного до мінімальної межі санкції ч. 3 ст. 185 КК України у даному випадку.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, в якій він ставив питання про його скасування та ухвалення нового в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про їх безпідставність та, при цьому, прийняв рішення про скасування вироку суду в частині призначення остаточного покарання в зв'язку з необхідністю застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України для визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням покарання, призначеного вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2015 року та призначення остаточного покарання ОСОБА_1 за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.

Однак, згідно з вимогами ст. 71 КК України покарання за сукупністю вироків призначається якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин.

Злочин, за який ОСОБА_1 засуджено даним вироком він вчинив 20 лютого 2015 року, тобто до постановлення попереднього вироку Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2015 року. Тому, підстав застосування вимог ст. 71 КК України при призначенні остаточного покарання за оскаржуваним вироком та вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2015 року у апеляційного суду не було.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен належно оцінити відомості про особу ОСОБА_1, обставини, які впливають на призначення покарання і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, належним чином врахувавши при цьому вимоги статей 70, 71 КК України при призначенні остаточного покарання. При цьому, з огляду на безпідставність наведених прокурором доводів щодо застосування положень ст. 71 КК України, його скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 12 січня 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.