Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й.,

суддів Дембовського С. Г., Наставного В. В.,

при секретарі Бражнику М. В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270010002265, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця м. Чернігова, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю прокурора Поліщука В. В.,

у касаційній скарзі захисник стверджує про неповноту та однобічність судового розгляду кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неправильне вирішення цивільного позову по справі та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину та даним про його особу. На обґрунтування своїх вимог указує, що потерпілою не доведено в установленому законом порядку розмір спричиненої їй матеріальної шкоди, а при призначенні ОСОБА_2 покарання судом не було достатньо враховано те, що засуджений раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався, має професію будівельника, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю вчиненого злочину, визнав вину в діях, які охоплювалися його умислом, вчинив злочин внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин, має на утриманні співмешканку та малолітню дитину. Просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції.

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2015 року визнано ОСОБА_2, не судимого раніше, винуватим у пред'явленому обвинуваченні та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, раніше неодноразово судимого, останнього разу 09 вересня 2013 року за ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці, звільненого 11 липня 2014 року від відбування покарання на підставі ст. 7 Закону України "Про амністію в 2014 році", за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 11623 грн 38 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та по 5000 грн - моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Судові рішення щодо ОСОБА_3 в касаційному порядку не оскаржені.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який не підтримав касаційну скаргу та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни, перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

05 квітня 2015 року близько 04 год. ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території покинутого будівництва поблизу стадіону ім. Ю. Гагаріна, що по АДРЕСА_2 нанесли разом декілька ударів в область голови, тулуба та ніг ОСОБА_4, та відкрито викрали в неї майно на загальну суму 11598 грн. 36 коп.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги та перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За змістом касаційної скарги захисник не оскаржує, що ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, відкрито заволоділи майном ОСОБА_4 Захисник не заперечує правильності кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України

При цьому є голослівними твердження захисника, що стороною обвинувачення не доведено того, що ОСОБА_2 у процесі грабежу заволодів золотою підвіскою, яка належала ОСОБА_4

Так, як убачається з технічного запису судового засідання, ОСОБА_2 у місцевому суді не заперечував вчинення грабежу та заволодіння майном ОСОБА_4, проте стверджував, що внаслідок перебування в стані алкогольного сп'яніння він не пам'ятає, яке саме майно було відкрито викрадено в потерпілої. Додатково засуджений зазначав, що підвіска можливо впала на землю при зриванні з потерпілої золотого ланцюжка.

Та обставина, що у потерпілої була золота підвіска масою 2,99 г, придбана у ТОВ "Пектораль" підтверджується копією бірки, наданою потерпілою органам досудового розслідування, долученою до матеріалів провадження і дослідженою у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання в мінімальній межі санкції статті, за якою його засуджено, суд враховував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, його вік, сімейний та майновий стан, те, що він до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття у вчиненому, а обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

У касаційній скарзі не наведено таких обставин, які свідчили б про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання, тобто для застосування ст. 75 КК України.

Ті обставини, що ОСОБА_2, з 2002 року виховувався батьком, який помер у 2007 році, а з 2007 року - бабусею пенсійного віку, а також те, що засуджений має професію будівельника не є достатніми підставами для пом'якшення призначеного судом покарання.

В матеріалах провадження відсутні, а стороною захисту не надано доказів того, що ОСОБА_2 має на утриманні співмешканку та малолітню дитину, злочин вчинив внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин.

Призначене судом ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами. При цьому доводи щодо невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості злочину та даним про його особи внаслідок суворості є безпідставними.

У касаційній скарзі не наведено доводів щодо неправильності вирішення цивільного позову ОСОБА_4 про відшкодування їй завданої злочином моральної шкоди.

Та обставина, що розрахункові квитанції про придбання ОСОБА_4 04 квітня 2015 року шкіряної жіночої сумки та парасольки, не містять назви суб'єкта підприємницької діяльності, який продав ці речі, та коду ЄДРПОУ не свідчить про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не заволодівали цими речами потерпілої, як це встановив місцевий суд, спричинивши їй матеріальну шкоду в цій частині на суму 600 грн.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірялись твердження сторони захисту про необґрунтованість заявленого потерпілою позову в частині стягнення на її користь витрат на лікування. Ці твердження були обґрунтовано визнані голослівними, оскільки потерпілою надані докази понесених нею витрат на придбання медичних препаратів для лікування захворювання, спричиненого вчиненням щодо неї злочину.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.