Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Матієк Т.В., суддів Марчук Н.О., Солодкова А.А., за участю секретаря судового засідання прокурора Гапона В.О., Матюшевої О.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110100000589, за обвинуваченням

ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, за касаційною скаргою засудженого на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 серпня 2015 року,

Зазначеним вироком ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 5100 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі п. "г" ст. 1, ст. 9 Закону України "Про амністію у 2014 році" його звільнено від основного і додаткового покарань.

Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 7032, 42 грн і 15 000 грн відповідно. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 серпня 2015 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 12 квітня 2014 року приблизно о 22.00 год, керуючи технічно справним автомобілем MITSUBISHI LANCER, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по автошляху від с. Проців Бориспільського району до автодороги Бортничі-Ревне-Рогозів, проявив злочинну недбалість, неуважність та безпечність, порушив пункти 1.3, 1.4, 1.5, 2.3 б), 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , виїжджаючи на головну дорогу, не надав переваги в русі транспортному засобу, який рухався по ній, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 211440, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8 У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля ВАЗ ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі з доповненням засуджений порушує питання про зміну судових рішень у частині задоволення цивільного позову та про відмову в задоволенні позовних вимог. Скаржник вказує на те, що місцевий суд усупереч вимогам кримінального процесуального й цивільного законів неправильно дійшов висновку про стягнення матеріальної та моральної шкоди із засудженого ОСОБА_6, не врахувавши того, що згідно з договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів таке стягнення слід звернути на страховика. Зазначає, що рішення місцевого суду в цій частині є необґрунтованим, а суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув і не навів в ухвалі відповідних мотивів.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення скарги та вважав, що цивільний позов вирішено відповідно до вимог закону, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 і кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи засудженого щодо порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судами цивільного позову є безпідставними.

Згідно з роз'ясненнями пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, котра на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При визначенні належного відповідача за цивільним позовом місцевий суд встановив, що власником джерела підвищеної небезпеки - автомобіля, на якому було вчинено ДТП, є ЗАТ "НВК ЕКОТЕХНОЛОГІЯ". Однак цей автомобіль був переданий ОСОБА_6 відповідно до договору оренди від 31 березня 2014 року № 02/14 та акта прийому-передачі орендованого автомобіля за договором, що покладає на останнього усю повноту відповідальності за негативні наслідки, пов'язані з використанням автомобіля. Отже, рішення про стягнення завданої шкоди саме з ОСОБА_6 відповідає вимогам закону.

Що ж стосується доводів засудженого про необхідність стягнення цивільного позову зі страхової компанії, з якою у нього укладено договір цивільно-правової відповідальності, то згідно зі ст. 128 КПК потерпіла особа має право пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану їй протиправними діяннями. При цьому законом передбачено, що у випадку, коли процесуальні відносини, які виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК (1618-15) . Отже, потерпіла ОСОБА_7 мала право обрати спосіб захисту свого порушеного права шляхом пред'явлення цивільного позову до винної особи, чим вона і скористалася.

Такі дії не суперечать положенням статей 12, 14 ЦК, відповідно до яких особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд та не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Нормами цивільного законодавства передбачено, що потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.

Оскільки позов до страхової компанії потерпілою ОСОБА_7 не заявлявся, більш того, потерпіла у суді наполягала на стягненні завданої їй шкоди саме з обвинуваченого, а питання залучення до участі у справі страхової компанії є правом, а не обов'язком суду, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів у частині стягнення цивільного позову з ОСОБА_6 Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду України у справі 6-2808 цс 15. Розмір відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433- 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 серпня 2015 року щодо нього - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.