Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Наставного В. В., Романець Л. А., при секретарі за участю прокурора Холявчуку А. А., Парусова А. М. розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150040001044, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження, на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2015 року щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, уродженця та жителя АДРЕСА_1, що судимостей не має.

За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 серпня 2015 року, залишеним без зміни оскаржуваною ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і виправдано його у зв'язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про незаконність виправдання ОСОБА_6 за пред'явленим йому обвинуваченням і стверджує про доведеність винуватості вказаної особи. Просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Згідно з вироком суду органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, за таких обставин.

ОСОБА_6, будучи відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) військовозобов'язаним запасу солдат Збройних Сил України, та у зв'язку з проведенням часткової мобілізації згідно з Указом Президента від 14 січня 2015 року № 14/2015 (14/2015) "Про часткову мобілізацію" та Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (2232-12) визнаний 19 лютого 2015 року військово-лікарською комісією Ленінського РВК м. Миколаєва придатним для проходження військової служби, отримавши під розпис мобілізаційне розпорядження про призначення команди № 3039 за військово-обліковою спеціальністю № 586 та повістку про прибуття до Ленінського РВК м. Миколаєва о 09.00 год.

22 лютого 2015 року, для відправлення у війська, умисно ухилився від призову за мобілізацією, не з'явившись у вказаний час до зазначеного військкомату.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав скаргу і просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає задоволенню, а скаргу захисника необхідно задовольнити.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Крім того, за ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з рішення апеляційного суду, зазначених вимог закону в цій справі належним чином не було виконано.

З матеріалів кримінального провадження видно, що прокурор, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав на нього апеляційну скаргу.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі наполягав на доведеності винуватості ОСОБА_6 у пред'явленому йому обвинуваченні та просив суд апеляційної інстанції ухвалити новий вирок. При цьому, він клопотав про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження.

Однак апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України, залишаючи скаргу прокурора без задоволення, не надав вичерпної відповіді про те, на яких підставах, передбачених процесуальним чи матеріальним законами, він визнав наведені у них доводи неспроможними.

Зокрема, належного аналізу не отримали доводи прокурора про те, що строк явки ОСОБА_6 до Ленінського РВК було встановлено 22 лютого 2015 року о 09.00 год., у той час як суд першої інстанції дійшов висновку що обвинувачений мав з'явитися для відправки у війська 23 лютого того ж року. При цьому, прокурор звертав увагу на той факт, що ОСОБА_6 викликав лікаря 23 лютого 2015 року, тобто вже наступного дня після того, як був зобов'язаний зявитится до військкомату для відправки у війська.

Також прокурор в апеляційній скарзі стверджував, що на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_6 мав статус військовозобов'язаного, а не був призовником строкової служби, що робить неможливим застосування положення ст. 15 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" при оцінці дій обвинуваченого. Такі твердження, наведені в апеляційній скарзі прокурора, залишилися без належної оцінки й аналізу у сукупності з положеннями законів України "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) та "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" (3543-12) , які регулюють наведені поняття.

Крім того, особа, яка подала апеляційну скаргу, наполягала на тому, що захворювання у виді фарингіту (гострого распіраторного захворювання), встановлене 23 лютого 2015 року лікарем у ОСОБА_6, не позбавляло його можливості з'явитися до військкомату. При цьому прокурор також звертав увагу суду на необхідність належної оцінки поведінки ОСОБА_6 після 22 лютого, яка, на його думку, свідчила про наявність у останнього умислу на ухилення від призову за мобілізацією.

Однак такі доводи прокурора також не було належним чином спростовано, як і його вказівки на необхідність урахування в якості доказів рапортів службових осіб про здійснення, заходів спрямованих на розшук ОСОБА_6 вже після його неявки 22 лютого 2015 року.

До того ж ухвала суду апеляційної інстанції, якою залишено без зміни виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6, є суперечливою та неточною.

Зокрема, як видно зі змісту оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційного суду неодноразово констатувала правильність висновку суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КПК України, при тому що згідно з вироком ОСОБА_6 було виправдано на інших підставах - у зв'язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

З огляду на наведене рішення апеляційного суду не можна вважати таким, що відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, ухвалу апеляційного суду через істотні порушення процесуального закону не можна вважати законною та обґрунтованою, тому її необхідно скасувати і призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене в цій ухвалі, ретельно перевірити всі доводи, викладені в поданій апеляційній скарзі прокурора, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.