5-1199км07 Про звільнення особи від відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м.Києві " 3 " квітня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Харківської області на вирок Сахновщинського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2005 року, яким

IНФОРМАЦIЯ_1,

громадянин України, не судимий,

працюючий у IНФОРМАЦIЯ_2, -

засуджений:

- за ч.2 ст.307 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

- за с.2 ст.309 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст.ст.70, 71 КК України (2341-14) , шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_1 визначено 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст.75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнений від відбування основного і додаткового покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і на підставі ст.76 КК України (2341-14) зобов'язаний не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання і роботи та щоквартально з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1 визнаний винним у незаконному придбанні, виготовленні та збуті ОСОБА_2 особливо небезпечного наркотичного засобу - каннабісу 29 серпня 2005 року у домоволодінні ОСОБА_2 в АДРЕСА_1, а також у незаконному зберіганні зазначеного наркотичного засобу без змети збуту, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст.307 КК України (2341-14) , за обставин, викладених у вироку.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1 змінити та виключити з його резолютивної частини додаткове покарання у виді конфіскації всього майна та посилання на ст.71 КК України (2341-14) , так як, на думку прокурора, суд призначив ОСОБА_1 конфіскацію майна всупереч вимогам ст.77 КК України (2341-14) і незаконно послався на ст.71 КК України (2341-14) , оскільки ОСОБА_1 раніше не судимий.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив задовольнити подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.395 КПК України (1001-05) , касаційний суд перевіряє законність та обгрунтованість судового рішення в тій частині, в якій воно було оскаржене, та не вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим погіршується становище засудженого чи виправданого.

Суд призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна і на підставі ст.75 КК України (2341-14) звільнив засудженого від відбування як основного, так і додаткового покарань із випробуванням та з іспитовим строком на 2 роки. Однак ст.75 КК України (2341-14) передбачає звільнення засудженого від вичерпного переліку видів покарань, і конфіскація майна до цього переліку не входить. Таким чином, місцевий суд неправильно застосував ст.75 КК України (2341-14) та безпідставно звільнив ОСОБА_1 від відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Проте в касаційному поданні не йдеться про неправильне застосування ст.75 КК України (2341-14) та про незаконне звільнення ОСОБА_1 від відбування додаткового покарання з випробуванням, тому даний вирок не може бути скасований на цій підставі, оскільки це погіршило б становище засудженого.

Натомість прокурор стверджує, що суд незаконно, в порушення вимог ст.77 КК України (2341-14) , призначив ОСОБА_1 конфіскацію всього майна. Однак конфіскація майна була призначена судом як додаткове покарання, що передбачене в санкції ч.2 ст.307 КК України (2341-14) як обов'язкове, а ст.77 КК України (2341-14) встановлює не правила призначення покарання, а можливості суду при звільненні від відбування певного покарання з випробуванням.

Згідно з положеннями ст.59 КК України (2341-14) , конфіскація майна може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу, тому зазначений у ст.77 КК України (2341-14) перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені судом у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, у жодному випадку не може містити такий вид покарання як конфіскація майна.

При звільненні ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України (2341-14) Сахновщинський місцевий суд узагалі не застосовував положень ст.77 КК України (2341-14) , а обмежився покладенням на засудженого деяких із обов'язків, передбачених у ст.76 КК України (2341-14) . Не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини Кодексу як обов'язкове, суд може лише на підставах, передбачених у частині першій ст.69 КК України (2341-14) , яка також не була застосована у даній справі. Отже, твердження прокурора про неправильне застосування ст.77 КК України (2341-14) є безпідставними.

Що стосується доводів касаційного подання з приводу визначення остаточного покарання з посиланням на ст.71 КК України (2341-14) , то задовольняючи подання в цій частині колегія суддів виходить із наступного. ОСОБА_1 дійсно раніше не судимий, про що в матеріалах справи є відповідна довідка, і ця обставина була врахована судом при обранні йому міри покарання з наведенням у вироку мотивів такого рішення. Однак остаточне покарання ОСОБА_1 визначене судом із посиланням на дві статті - 70 і 71 КК України (2341-14) , хоча й шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, тоді як ст.71 КК України (2341-14) передбачає лише приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Отже, місцевий суд при визначенні ОСОБА_1 остаточного покарання застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, у зв'язку з чим вирок підлягає зміні, а посилання суду на ст.71 КК України (2341-14) при визначенні йому остаточного покарання за сукупністю злочинів підлягає виключенню з резолютивної частини вироку.

Крім того, місцевий суд вийшов за межі положень ст.76 КК України (2341-14) , установивши ОСОБА_1 періодичність з'явлення для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, тоді як це відноситься до компетенції органів виконання покарань. На цей недолік прокурор у поданні також не звернув уваги, однак колегія суддів вважає за необхідне виключити з резолютивної частини вироку вказівку про встановлення періодичності з'явлення ОСОБА_1 для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, оскільки згідно зі ст.13 Кримінально-виконавчого кодексу України (2341-14) , періодичність та дні проведення реєстрації засуджених, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, установлює кримінально-виконавча інспекція.

Керуючись ст.ст.394, 395 КПК України (1001-05) , -

у х в а л и л а :

касаційне подання першого заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Вирок Сахновщинського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2005 року відносно ОСОБА_1 змінити.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду на ст.71 КК України (2341-14) при визначенні ОСОБА_1 остаточного покарання за сукупністю злочинів та вказівку суду про встановлення періодичності з'явлення ОСОБА_1 для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.