Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Квасневської Н.Д.,

суддів Колесниченка В.М., Шибко Л.В.,

при секретарі Бражнику М.В.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220320000125, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця і мешканця м. Дзержинська Донецької області,

громадянина України, не судимого (вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 21 серпня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України і на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочину обрано покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, однак вирок не набрав чинності),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України,

за участю прокурора Міщенко Т.М.,

за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 березня 2015 року щодо ОСОБА_1,

Вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 18 березня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 260 КК України на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 березня 2015 року вирок залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає, що суд призначив ОСОБА_1 несправедливе покарання внаслідок м'якості та необгрунтовано звільнив його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Вказує, що апеляційним судом безпідставно залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора, який посилався на необгрунтованість рішення суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та просив апеляційний суд ухвалити новий вирок, призначивши більш суворе покарання без застосування ст. 75 КК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не мотивував свого рішення належним чином та постановив ухвалу, яка за змістом не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У запереченні на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 просить залишити судові рішення щодо нього без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, у травні 2014 року, знаходячись у м. Дзержинську Донецької області, діючи умисно, погодився на пропозицію не встановленої досудовим слідством особи та вступив до складу незаконного не передбаченого законами України збройного військового формування, яке на початку квітня 2014 року було створено не встановленими досудовим слідством особами на території Донецької області України для насильницького підтримання влади незаконної самопроголошеної так званої "Донецької народної республіки", яке мало організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, озброєністьвогнепальною зброєю, вибухівкою, тяжкимвійськовим озброєнням та військовою технікою.

Крім того, в зазначеному формуванні було визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставились завдання щоденної діяльності, яка полягала в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур ДНР, придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Донецької області, встановлення режиму військового стану, протистояння правоохоронним органам державної виконавчої влади України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокувались у різних населених пунктах та місцевостях Донецької області та мали загальну координацію керівництва.

Ознайомившись із встановленими правилами поведінки, правами та обов'язками члена вказаного збройного формування, ОСОБА_1 дав свою згоду на їх дотримання та виконання, тим самим, підтвердив свої наміри на участь у вищевказаному незаконному збройному формуванню та виконанню його цілей і завдань. Для подальшої участі у незаконному збройному формуванні, за завданням невстановленої особи, на початку травня 2014 року ОСОБА_1 виконував обов'язки з охорони приміщення міської ради в м. Дзержинську та здійснював контрольно-пропускний режим транспортних засобів та громадян на блок-посту, розташованому поблизу шахти імені "Святої Матрьони"у Донецькій області.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги прокурора і заперечення засудженого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 260 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, а також необгрунтованість його звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, аналогічні доводам, які були наведені прокурором в апеляційній скарзі. Перевіривши доводи прокурора, апеляційний суд визнав їх безпідставними, мотивувавши належним чином свої висновки, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд повністю дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК України. При цьому врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, дані про його особу, обставини, що пом'якшують покарання, та навів їх у вироку. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено. Зокрема, суд взяв до уваги, що ОСОБА_1 позитивно характеризується, повністю визнав вину, щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, відповідно до наявних у кримінальному провадженні даних раніше не судимий, та обрав покарання у виді позбавлення волі в межах санкції закону. Дійшовши висновку про можливість виправлення ОСОБА_1без ізоляції від суспільства, суд належним чином обґрунтував своє рішення, зазначивши підстави застосування ст. 75 КК України. Покарання, призначене засудженому, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав вважати його таким, що не відповідає вимогам закону, немає.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи та постановив рішення з наведенням докладних підстав його прийняття.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які б тягнули скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, допущено не було.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 березня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.