Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Романець Л.А., суддів при секретарі з участю прокурора засудженого захисника Кульбаби В.М., Пойди М.Ф., Гапоні В.О., Єщенко О.П., ОСОБА_6, ОСОБА_7 розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року щодо ОСОБА_6.

Вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2015 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, в силу ст. 89 КК України такого, що судимості не має,

визнано винуватим та засуджено:

- за ч.2 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані із виконанням адміністративно - господарських та організаційно - розпорядчих функцій;

- за ч.4 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки.

Постановлено стягнути із ОСОБА_6 в доход держави 246 грн за залучення експерта.

Як визнав встановленим суд, у грудні 2014 року, ОСОБА_6 придбавши у невстановленої особи завідомо підроблений документ-накладну № 136 від 16 березня 2012 року, видану філією ЗАТ "Прилуктваринмаш-холдінг "Ситківецький цукровий завод" та прибутковий касовий ордер № 136 від 16 березня 2012 року про придбання ним вузлів і агрегатів до трактора ЮМЗ-6, використав їх, надавши державному інспектору ДІСГ для реєстрації трактора ЮМЗ-6 заводський номер НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, неналежного йому, та отримав на своє ім'я реєстраційні документи на вказаний технічний засіб та державний номерний знак.

Він же, працюючи директором комунального підприємства "ім. І.М. Гуменного" с. Миролюбівка і будучи службовою особою наділеною адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, являючись суб'єктом корупційних правопорушень, відповідно до п.п.а п.1 ч.2 ст.4 ЗУ "Про засади запобігання та протидії корупції", зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, використовуючи ввірене йому Миролюбівською сільською радою майно, а саме трактор ЮМЗ-6, та завідомо знаючи, що він належить і знаходиться на балансі сільської ради, 04 грудня 2014 року надав державному інспектору державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області підроблені документи, на підставі яких зареєстрував своє право власності на них.

Таким чином, ОСОБА_6 незаконно заволодів чужим майном будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, а саме належним Миролюбівській сільській раді трактором ЮМЗ-6, чим завдав збитків громаді села на суму 30048, 66 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року, вирок Піщанського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2015 року щодо ОСОБА_6 змінено.

Постановлено вважати засудженим ОСОБА_6 за ч.2 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій; за ч.4 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

В решті вирок суду залишено без зміни.

Не оспорюючи доведеності вини та кваліфікації дій засудженого, прокурор у касаційній скарзі просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м'якості.

В обґрунтування наведеного вказує на безпідставне застосування судом апеляційної інстанції вимог ст. 75 КК України. Зазначає, що судом не повно враховано ті обставини, що засуджений свою вину у вчиненні інкримінованих правопорушень визнав частково, що не може розцінюватись як щире каяття. Також вказує, що посилання суду апеляційної інстанції на тверду соціальну адаптацію засудженого є необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги, пояснення засудженого та його захисника, які заперечували проти касаційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Допитаний в судовому засіданні засуджений ОСОБА_6, свою вину у привласненні чужого майна, яке було ввірено особі та перебувало в її віданні, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та у використанні завідомо підробленого документа визнав частково.

На підставі пояснень ОСОБА_6, свідків та інших доказів у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, кваліфікував його дії за ч.2 ст. 191, ч.4 ст. 358 КК України та призначив покарання.

Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинених кримінальних правопорушеннях та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурора не оскаржено.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При призначенні засудженому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахував: характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має позитивну характеристику з місця проживання та роботи, пом'якшуючі покарання обставини, а саме наявність на утриманні малолітньої дитини, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, та дійшов висновку про можливість змінити вирок, застосувавши щодо ОСОБА_6 ст. 75 КК України, звільнивши останнього від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

Доводи у касаційній скарзі прокурора про те, що апеляційним судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, є необґрунтованими.

Так, приймаючи рішення про можливість звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд врахував ті обставини, що ОСОБА_6 фактично визнав свою вину, дані про його особу, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, але в силу ст. 89 КК України такий, що судимості не має, ставлення до вчиненого, відсутність майнових претензій до засудженого, його тверду соціальну адаптацію, оскільки останній продовжує надавати послуги територіальній громаді.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є належним чином обґрунтований, судом наведені докладні мотиви прийнятого рішення.

Твердження прокурора про те, що засуджений визнав свою вину лише частково, що не може розцінюватись як щире каяття, є безпідставними, оскільки визнання чи невизнання вини є правом засудженого, а така обставина як щире каяття не була визнана судом апеляційної інстанції як пом'якшуюча.

Крім того, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що призначене покарання щодо ОСОБА_6 є необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним скоєному.

Висновки суду апеляційної інстанції про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням у відповідності з вимогами ст. 75 КК України є обґрунтованими.

Будь-яких обставин, які б давали підстави для скасування судового рішення щодо ОСОБА_6, про які іде мова у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для зміни чи скасування судового рішення не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.