Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного

Суду України у складі:

головуючого - судді Паневіна В.О.,

суддів Кліменко М.Р. і Нікітіна Ю.І.,

за участю прокурора Саленка І.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 березня 2007 року

кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який

підтримував державне обвинувачення в суді першої інстанції, на

вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської

області від 1 березня 2006 року, яким

ОСОБА_1, народжену ІНФОРМАЦІЯ_1 року, раніше неодноразово судиму, останній раз 1.11. 2005 р. за ч.2 ст.309 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки на підставі ст.75 КК України (2341-14) , засуджено за ч.2 ст. 309 КК України (2341-14) до позбавлення волі на 3 роки.

На підставі ч.1 ст.71 КК України (2341-14) до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків засудженій призначено остаточне покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона о 12 годині 30 хвилин 1 грудня 2005 року біля клубу “Джокер” по вул. Калініна, 51 в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області у невстановленої особи за 180 грн. незаконно придбала 1, 51 гр. особливо небезпечного наркотичного засобу - ацетильованого опію, який зберігала при собі, і який було виявлено у неї працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на те, що суд неправильно застосував кримінальний закон при призначенні ОСОБА_1 остаточного покарання за сукупністю вироків, просить скасувати постановлений вирок, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який просив задовольнити касаційне подання, перевіривши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.4 ст.71 КК України (2341-14) остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

ОСОБА_1 1 листопада 2005 року була засуджена вироком Орджонікідзевського міського суду за ч.2 ст.309 КК України (2341-14) на 3 роки 6 місяців позбавлення волі і звільнена на підставі ст.75 КК України (2341-14) від цього покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Новий злочин, за який її засуджено, вона вчинила 1 грудня 2005 року, тобто, у період іспитового строку.

За таких обставин суд першої інстанції мав призначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі п.п.1, 4 ст.71 КК України (2341-14) , яке було б більшим ніж 3 роки 6 місяців позбавлення волі, оскільки невідбуте покарання за попереднім вироком є саме таким.

Місцевий суд цих вимог закону не дотримався, а тому вирок щодо ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст.394-396 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи, задовольнити.

Вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 1 березня 2005 року щодо ОСОБА_1 скасувати, направивши кримінальну справу на новий судовий розгляд.