Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Григорєвої І.В., Фурика Ю.П., за участю секретаря судового засідання Гапона В.О., захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_5, прокурора Кравченко Є.С., розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12014050380001439 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2015 року,

За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2015 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого на АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2010 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 25 липня 2014 року після відбуття строку покарання,

засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 22 жовтня 2014 року приблизно о 19.40 год. біля магазину "НАК" на вул. Громова в м. Костянтинівці Донецької області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистої неприязні під час словесного конфлікту з ОСОБА_8 з метою позбавлення життя останнього, вихопив правою рукою із правого рукава куртки ніж і умисно 6 разів ударив ним ОСОБА_8 зліва в область грудної клітини та лівого плеча. Злочину він не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_8, усвідомлюючи реальну небезпеку для свого життя і здоров'я, став утікати, а до місця вчинення злочину почали підходити інші особи.

Апеляційний суд, відмовивши у задоволенні апеляційних скарг засудженого ОСОБА_7 та його захисника, змінив вирок місцевого суду в частині початку строку відбування покарання й постановив цей строк ОСОБА_7 рахувати з 23 жовтня 2014 року. У решті вирок залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що дії ОСОБА_7 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК, оскільки він не мав умислу на позбавлення життя ОСОБА_8, а кількість заподіяних ударів та наявність у потерпілого тілесних ушкоджень самі по собі не свідчать про спрямованість умислу засудженого саме на вбивство. Крім того, зазначає про порушення права ОСОБА_7 на захист, адже законні права та інтереси засудженого ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового слідства представляв захисник - адвокат ОСОБА_9, відомостей про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України. Також засудженому двічі надсилалася копія вироку суду першої інстанції, якої не було завірено належним чином, а суд апеляційної інстанції не з'ясував думки учасників судового провадження про можливість слухання справи за відсутності потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги і наполягав на залишенні судових рішень без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Про день та час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури учасників цього провадження, зокрема засудженого ОСОБА_7, було поінформовано, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у касаційному розгляді. Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 434 КПК участь засудженого в розгляді провадження судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ст.424 цього Кодексу не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду провадження судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України та висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, які було прийнято за результатами перегляду судових рішень на підставі, передбаченій п. 1 ч. ст. 400-12 цього Кодексу (постанови від 04 липня 2013 року № 5-26кс13 та від 14 листопада 2013 року № 5-46кс13) замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дії (бездіяльності), безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, передбаченою статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину суд зробив на підставі сукупності доказів, досліджених у судовому засіданні з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що в судових рішеннях наведено докладні мотиви.

При цьому суди дали відповідну оцінку показанням потерпілого, свідків, протоколам огляду, слідчим експериментам та висновкам експертів та показанням самого засудженого.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_7 визнав свою винуватість в заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень. Повідомив, що за магазином завдав ОСОБА_8 удару ножем у живіт та ще декількох ударів у плече. Потім до нього підбіг якийсь хлопець, і ОСОБА_8 почав утікати, ОСОБА_7 наздогнав ОСОБА_8, збив його з ніг і ударив ногою по тулубу, після чого пішов до своїх друзів. Такі його дії були викликані тяжкою образою, якої йому завдав потерпілий.

Однак твердження в касаційній скарзі, що засуджений не мав умислу на позбавлення життя потерпілого, спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_8 про те, за яких саме обставин засуджений намагався позбавити його життя, показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які повністю узгоджуються з даними протоколів слідчих дій, висновків судово-медичної експертизи про характер та механізм заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, а також іншими письмовими доказами у провадженні, зміст яких детально відображено у вироку.

Мотивуючи свій висновок про спрямованість умислу засудженого на вбивство ОСОБА_8, суд обґрунтовано послався на конкретні обставини вчинення ОСОБА_7 протиправних дій щодо потерпілого, поведінку винного до і після вчинення злочину, взаємини ОСОБА_7 з потерпілим, що для злочину було використано знаряддя з підвищеними травмуючими властивостями-ніж та спрямованість ударів у життєво важливі органи, а також наслідки цього.

Характер та послідовність дій, вчинених засудженим, у своїй сукупності свідчить про те, що він мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого, використав знаряддя злочину, застосування якого призводить до смерті, однак не завершив задумане, оскільки потерпілий почав утікати, а до місця скоєння злочину стали підходити інші люди.

Суд усебічно та повно дослідив наявні у провадженні докази в їх сукупності, у тому числі перевірив висунуті засудженим на свій захист доводи, дав їм належну оцінку і правильно розцінив фактичні підстави кваліфікації злочину і дійшов слушного висновку, що ці діяння підпадають під ознаки ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.

Водночас проаналізовані фактичні обставини кримінального провадження виключають можливість кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК, оскільки механізм застосованого ним насильства не дає підстав вважати, що ОСОБА_7 мав намір спричинити будь-які тілесні ушкодження, а не вбивство. У зв'язку із цим доводи захисника у касаційній скарзі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є неприйнятними.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання суд згідно з вимогами статей 50, 65 КК врахував усі обставини, які мають правове значення при виборі заходу примусу та визначенні його розміру. Покарання, обране майже в мінімальній межі санкції статті, відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів.

Під час апеляційного розгляду колегія суддів дала відповіді на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту, які по суті є аналогічними доводам, викладеним у поданій касаційній скарзі, тому ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Та обставина, що суд апеляційної інстанції не з'ясував думки сторін щодо можливості здійснення апеляційного розгляду за відсутності потерпілого, не є підставою для зміни чи скасування судових рішень, оскільки за змістом ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, участь яких за рішенням суду апеляційної інстанції не було визнано обов'язковою, не перешкоджає проведенню розгляду.

Стаття 50 КПК містить вичерпний перелік документів, які підтверджують повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні, та заборону встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі у кримінальному провадженні.

Відтак, доводи захисника про порушення права засудженого на захист на підставі здійснення його захисту неправомочним захисником ОСОБА_9 спростовано матеріалами кримінального провадження (т. 1, а.п. 85, 86).

Разом із тим, ці матеріали не містять даних про те, що відомості про адвоката ОСОБА_9 не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно нього в зазначеному Реєстрі містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю. При цьому даних на підтвердження протилежного скаржником не надано. А в суді апеляційної інстанції інтереси засудженого представляв захисник ОСОБА_5

Інших доводів, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й достатніми доводи касаційної скарги про скасування судових рішень із зазначених у ній підстав.

Керуючись статтями 433, 436 КПК, суд

Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2015 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.