Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Орлянської В.І., Франтовської Т.І.,

розглянула касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12014080260000717 щодо ОСОБА_2,

вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця Запорізької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Вирішені питання про судові витрати та речові докази у провадженні.

Цивільний позов задоволено частково, стягнуто із засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 47339,67 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 13000 грн. відшкодування витрат на правову допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 29 червня 2014 року, приблизно о 1 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись із швидкістю 50-60 км/год. по вулиці Радянській в с. Велика Білозерка Великобілозерського району Запорізької області з боку с. Гюнівка в напрямку вулиці Гоголя, порушуючи вимоги п. п. 2.9 (а), 10.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не переконався в безпеці руху, змінив напрямок руху вліво, виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з мопедом "Аlрhа-Luх" під керуванням водія ОСОБА_1

В наслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 ставить питання про зміну оскаржуваних судових рішень, призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Зазначає, що засуджений, вину визнав, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, примирився з ним та вчинив заходи по відшкодуванню заподіяної шкоди в розмірі 77 000 тисяч грн., має стабільний заробіток та виховує двох малолітніх дітей. Вказує, що засуджений надав розписку в якій зобов'язується відшкодувати завдану моральну шкоду, однак якщо його позбавлять волі то отримати належну компенсацію буде складніше. Наголошує, що з урахуванням всіх обставин справи, виправлення та перевиховання винного можливе без ізоляції від суспільства.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненніінкримінованого правопорушення за викладених у вироку обставин, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України та вирішення цивільного позову потерпілим у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується призначеного покарання, яке, на думку ОСОБА_1, є несправедливим внаслідок суворості, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вказані вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_2 судом дотримані.

Суд урахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим необережного правопорушення, наслідком якого стало спричинення тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, в результаті яких потерпілий втратив ногу та став інвалідом 1 групи; дані про особу винного, який раніше не судимий, має постійні місце проживання та роботи, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, позитивно характеризується, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, разом з тим з 6 грудня 2012 року перебуває на психіатричному обліку.

Обґрунтовано визнано судом та взято до уваги обставину, що пом'якшує покарання, - часткове відшкодування шкоди, та ту, що його обтяжує, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

З урахуванням всіх обставин справи, даних про особу винного, суд призначив ОСОБА_2 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, навів у вироку переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.

Також судом правильно призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Доводи щодо суворості призначеного покарання були предметом перевірки апеляційного суду, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Рішення про призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових правопорушень. Підстав для застосуванням ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.

Таким чином, рішення про призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових правопорушень.

Враховуючи викладене, касаційні вимоги потерпілого безпідставні.

Інших доводів, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, у касаційній скарзі потерпілого не наведено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_2

ухвала оскарженню не підлягає.