Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В.М.,

суддів: Вільгушинського М. Й., Мороза М. А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2015 року,

За вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2015 року, визнано винуватим та засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Старокостянтинів Хмельницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

- за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

- за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 засуджено до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою суду апеляційної інстанції зазначений вирок стосовно засудженого ОСОБА_1 залишено без змін.

За даним вироком з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, також засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 194, частинами 1, 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він за попередньою змовою групою осіб із раніше неодноразово судимим ОСОБА_2, будучи у стані алкогольного сп'яніння 12 серпня 2014 року близько 17:00, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2, проникнувши до зазначеного будинку, таємно викрали особисті речі потерпілої ОСОБА_3, заподіявши їй матеріальну шкоду на загальну суму 85 973 грн.

У той же день у тому ж місці ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи повторно за попередньою змовою групою осіб незаконно заволоділи належним потерпілому ОСОБА_4 автомобілем "Nissan Teana", реєстраційний номер НОМЕР_1. 14 серпня 2014 року ОСОБА_1, керуючи указаним автомобілем, скоїв ДТП, в результаті якої завдав механічних ушкоджень зазначеному транспортному засобу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції щодо нього, порушує питання про її скасування та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог указує на неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 289 КК України за кваліфікуючими ознаками - повторність та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Також стверджує про те, що під час вчинення злочинів, за які він був засуджений, він не перебував у стані алкогольного сп'яніння. Окрім того, фактично посилається на неповноту та формальність судового розгляду цього кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, перевіривши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не оспорює доведеність винуватості та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України.

Суд касаційної інстанції при перевірці судових рішень виходить із фактичних обставин встановлених судом.

Із копії вироку убачається, що суд при вирішенні питання про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, керуючись вимогами ст. 94 КПК України, дослідив обставини кримінального провадження, дав належну оцінку доказам, наявним у провадженні, виходячи із засад їх допустимості, достатності, достовірності та належності.

При цьому, із копії ухвали видно, що суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 із ч. 2 на ч. 1 ст. 289 КК України, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, дійшов правильного висновку про достатнє обґрунтування вироку суду у частині застосування закону України про кримінальну відповідальність та відсутність підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1

Так, суд апеляційної інстанції вказав про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у них із ОСОБА_2 не було попередньої змови на викрадення транспортного засобу потерпілого ОСОБА_5 є безпідставними та спростовуються показаннями ОСОБА_2, даними ним в судовому засіданні, про те, що ОСОБА_1 з кухні наглядав за вулицею, коли ОСОБА_2 шукав гроші та цінності в будинку потерпілих, подальшу розмову при виявленні ключів від автомобіля, про можливість виїзду транспортом, спільні дії направлені на відчинення воріт для виїзду автомобіля з подвір'я, подальше спільне користування автомобілем, яким незаконно заволоділи, свідчить про наявність попередньої домовленості на вчинення злочину.

Окрім того, як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції також визнав безпідставними твердження ОСОБА_1 про неперебування ним в стані алкогольного сп'яніння під час вчинення злочинів, та вказав, що вони спростовуються показаннями ОСОБА_2 і самого ОСОБА_1, який, зокрема під час судового розгляду цього провадження зазначав, що він разом із ОСОБА_2 вживав пиво. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що ці показання підтверджуються даними протоколу проведення слідчого експерименту від 05 жовтня 2014 року з обвинуваченим ОСОБА_1, під час якого останній розповів та показав як він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, разом з ОСОБА_2 12 серпня 2014 року, вчиняв дії, за які він засуджений.

У суду касаційної інстанції немає підстав не довіряти даним висновкам суду апеляційної інстанції, які детально викладені в ухвалі, зміст якої відповідає вимогам ст. 419 КПК України. При цьому, у скарзі ОСОБА_1 відсутні належні доводи на спростування вищезазначених висновків.

При цьому, твердження ОСОБА_1, викладені у скарзі, про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 289 КК України за кваліфікуючою ознакою "повторність" є надуманими.

Так, відповідно до ч. 2 Примітки до ст. 289 КК України під повторністю слід розуміти вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189- 191, 262, 410 КК України.

Одночасно із судових рішень видно, що відповідно до фактичних обставин, встановлених судом, ОСОБА_1 12 серпня 2014 року спочатку вчинив таємне викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у житло, а через деякий проміжок часу - незаконне заволодіння транспортним засобом, за попередньою змовою групою осіб, то його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України в тому числі за ознакою повторності.

Таким чином суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду про те, що за встановлених судом фактичних обставин провадження дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК України і підстави для їх перекваліфікації на ч. 1 ст. 289 КК України відсутні.

У касаційній сказі не зазначено про такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. При цьому неповнота судового розгляду, про що фактично зазначає у скарзі засуджений, відповідно до ст. 438 КПК України не є підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстави для її задоволення відсутні, а тому у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2015 року.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.