5-2313км16 Про придбання права на майно шляхом обману (шахрайство), скоєне за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах - 07.04.2016 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 07 квітня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040660000246 за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2015 року, а також прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2015 року щодо ОСОБА_3

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2015 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_3 за обставин встановлених судом та детально викладених у ньому визнано винуватим та засуджено за придбання права на майно шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах.

Так, невстановлені в ході досудового розслідування особи, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, у невстановленому місці отримали інформацію про квартиру АДРЕСА_1, що перебувала у власності ОСОБА_1 в якій він фактично не проживав. Після цього, невстановлені особи з метою придбання права на чуже майно шляхом обману, забезпечили наявність підроблених правовстановлюючих документів на вказану квартиру, а саме: свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_3 від 12 листопада 1992 року; довідки з КП "БТІ" від 18 листопада 2013 року виданої на ім'я ОСОБА_3 та довідки з КП "ЖЕП №53" № 117 від 18 листопада 2013 року, які необхідні для реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3

Після цього, у невстановленому місці та у невстановлений час ОСОБА_3 вступив у злочинну змову з невстановленими особами, які розподілили ролі, згідно з якими ОСОБА_3 повинен був видаючи себе за власника квартири, видати довіреність на право розпорядження квартирою АДРЕСА_1, а невстановлені особи, в подальшому, повинні були реалізувати вказану квартиру та отримати вигоду.

Продовжуючи, невстановлена особа за попередньою домовленістю передала ОСОБА_3 вищевказані підроблені документи та останній, 18 листопада 2013 року у невстановлений в ході досудового слідства час, прибув до нотаріальної контори у АДРЕСА_3, де повідомив нотаріусу ОСОБА_4 недостовірні відомості про те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 та бажає видати довіреність на право розпорядження нею ОСОБА_5 При цьому, ОСОБА_3 надав вищевказані документи, після чого нотаріус ОСОБА_4 посвідчила довіреність на право розпорядження квартирою АДРЕСА_1, яка в подальшому була використана невстановленими особами для продажу цієї квартири. Таким чином, ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, шляхом обману придбав право на квартиру АДРЕСА_1, спричинивши при цьому разом з іншими співучасниками злочину потерпілому ОСОБА_1 майнову шкоду на загальну суму 212260 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2015 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, за її змістом, не погоджується з призначеним ОСОБА_3 покаранням із застосуванням ст. 75 КК України та просить скасувати судові рішення в цій частині і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що з огляду на тяжкість вчиненого засудженим злочину, даних про його особу, невизнання вини у скоєному, відсутність обставин, які б пом'якшували покарання, звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням не сприятиме його перевихованню та попередженню нових злочинів.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_3, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Не погоджується з призначеним засудженому покаранням із застосуванням ст. 75 КК України та вважає, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, при перевірці доводів апеляційної скарги прокурора про це не перевірив їх належним чином та передчасно залишив вирок суду першої інстанції в цій частині без зміни. Вважає, що враховуюче те, що ОСОБА_3 вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, вини своєї не визнав, під час судового розгляду постійно змінював свої показання, заподіяв значну матеріальну шкоду потерпілому, призначене йому покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України не сприятиме досягненню мети покарання.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 просив частково задовольнити її, скасувавши постановлені у справі судові рішення щодо ОСОБА_3 та закривши кримінальне провадження в зв'язку з встановленням відсутності в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційних вимог та необхідність часткового задоволення касаційної скарги потерпілого, оскільки вважав, що скасуванню підлягає тільки ухвала суду апеляційної інстанції, пояснення потерпілого та його представника на підтримання касаційних вимог ОСОБА_1 та касаційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг і заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню та касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Винуватість ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 190 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання.

Статтею 75 КК України визначено, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому, рішення суду щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Як видно із вироку, призначаючи ОСОБА_3 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його роль у співучасті осіб, які приймали участь у придбанні права на майно шляхом обману, а також дані про особу засудженого, який раніше не судимий, що суд визнав обставиною, яка пом'якшує покарання.

Одночасно, врахувавши все зазначене, суд прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Однак з таким рішенням колегія суддів погодиться не може та вважає що воно прийнято без урахування належним чином усіх даних про особу ОСОБА_3, який своєї вини у скоєному не визнавав, вчинив умисний корисливий злочин, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий та внаслідок його скоєння потерпілому було заподіяно значної шкоди.

Приймаючи рішення про наявність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд його взагалі не обґрунтував.

Колегія суддів вважає, що всі наведені судом першої інстанції дані про особу засудженого та обставина, яка визнана судом такою, що пом'якшує покарання, які були враховані судом при призначенні покарання та застосуванні ст. 75 КК України у даному конкретному випадку не є такими, які б свідчили про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого, в яких вони ставили питання про його скасування та ухвалення нового в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого, неправильним застосуванням ст. 75 КК України та необхідністю призначення ОСОБА_3 більш суворого покарання, суд апеляційної інстанції не дав відповідей на всі їх доводи та безпідставно залишив його без зміни.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак, суд апеляційної інстанції не дотримався наведених вимог кримінального процесуального закону та не перевірив належним чином наведених в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого доводів, рішення про законність вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_3 покарання та звільнення від його відбування належним чином не обґрунтував.

За таких обставин, касаційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню та касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції скасуванню, як така, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен належно оцінити відомості про особу винного, обставини, які впливають на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, маючи на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та обставин, які пом'якшують покарання, звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.