Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Широян Т.А.,

суддів Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

при секретарі Гапоні В.О.,

за участю:

прокурора Опанасюка О.В.,

представника

потерпілого - адвоката Вишні-Чижової Г.В. (у режимі відеоконференцзв'язку),

розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора у провадженні та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Вишні-Чижової Г.В. на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 червня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 листопада 2015 року.

Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 червня 2015 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Червоний Яр Кіровоградської області, який мешкає на АДРЕСА_1, такого, що не має судимості, за ч. 1 ст. 366 КК України визнано невинуватим та виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 листопада 2015 року вирок районного суду щодо нього змінено.

Постановлено вважати ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 366 КК України невинуватим та виправдати його за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачувався у тому, що він обіймаючи посаду завідувача диспансерного відділення КЗ "Кіровоградська обласна психіатрична лікарня" згідно з наказом від 28 січня 2002 року № 17-к, будучи наділеним адміністративно-господарськими функціями, 07 червня 2011 року в порушення вимог своєї посадової інструкції, перебуваючи на своєму робочому місці, розташованому у КЗ "Кіровоградська обласна психіатрична лікарня" на вул. Металургів, 2, селищі Нове, діючи умисно, вніс до медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 завідомо неправдиві відомості, які свідчили про те, що у вказаний час ОСОБА_4 була у нього на прийомі зі скаргами, про що ОСОБА_3 зробив відповідний запис до медичної картки останньої та постановив їй діагноз - атеросклеротична деменція, хоча в цей день ОСОБА_4 насправді за медичною допомогою до ОСОБА_3 не зверталася і перебувала в іншому населеному пункті з родичами.

Надалі, посмертною судово-психіатричною експертизою ОСОБА_4 від 26 квітня 2013 року № 229 з урахуванням постановленого ОСОБА_3 07 червня 2011 року діагнозу було встановлено, що станом на 15 червня 2011 року ОСОБА_4 страждала психічно-поведінковими розладами та не могла розуміти своїх дій, і керуватися ними на той час.

На підставі цієї експертизи суддею Ленінського районного суду м. Кіровограда постановлене рішення від 04 червня 2013 року про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 15 червня 2011 року.

У касаційних скаргах:

прокурор просить вирок та ухвалу стосовно ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовує свої вимоги тим, що суди при постановленні рішень допустили істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність. Крім того, зазначає про неправильну оцінку доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 370 КПК України;

представник потерпілого - адвокат Вишня-Чижова Г.В. ставить питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_3 судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Стверджує про суперечливі висновки суду щодо фактичних обставин провадження, про те, що за наявності достатніх доказів, які вказують на умисел ОСОБА_3 на вчинення злочину, суд дав їм хибну оцінку, чим допустив неправильне застосування кримінального закону. Апеляційний суд вказаних недоліків не виправив та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора на часткову підтримку касаційної скарги прокурора та представника потерпілого, який просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через порушення судом вимог ст. 419 КПК України, доводи представника потерпілого - адвоката Вишні-Чижової Г.В. на підтримку поданої нею касаційної скарги з підстав, викладених у ній, перевіривши матеріали провадження й доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що ці касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Прокурор та представник потерпілого у своїх касаційних скаргах поряд із зазначенням про істотні порушення норм КПК (4651-17) та неправильне застосування кримінального закону при винесенні судових рішень ставлять питання і про неналежну оцінку доказів, які були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції, та просять надати їм іншу оцінку, тобто вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.

Відповідно до ст. 438 КПК України касаційний суд вправі скасувати чи змінити судові рішення лише в разі істотного порушення судами першої й апеляційної інстанцій кримінально-процесуального закону, неправильного застосування ними кримінального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Можливість скасування судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам провадження чинним законом не передбачена.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що цих вимог закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.

Аналіз ухваленого стосовно ОСОБА_3 виправдувального вироку свідчить про те, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про його невинуватість з огляду на ретельно досліджені у судовому засіданні докази, а також показання ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14

Як убачається зі встановлених фактичних обставин провадження, дійсність яких у касаційній скарзі не заперечується, ОСОБА_3 07 червня 2011 року вніс до амбулаторної медичної картки № 1311 хворої ОСОБА_15 відомості про наявність у неї певного психіатричного захворювання.

ОСОБА_3 упродовж судового розгляду не заперечував цього факту, пояснював, що цей запис він вчинив на підставі особистого огляду хворого саме на робочому місці, незважаючи на те, що у цей час він паралельно перебував на курсах підвищення кваліфікації за місцем роботи і ці його показання нічим не спростовані.

Відповідно до наданої суду головним лікарем КЗ "Кіровоградська обласна психіатрична лікарня" довідки від 17 вересня 2014 року № 3255/10 ОСОБА_3 у 2011 році суміщав у цьому закладі дві посади: лікаря-психіатра дільничного та завідувача диспансерного відділення цієї лікарні - і згідно з посадовою інструкцією лікаря-психіатра дільничного він здійснював прийом громадян у встановлений робочим розпорядком час.

Тому районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 здійснював прийом хворих 07 червня 2011 року не в якості завідувача диспансерного відділення, а як лікар-психіатр, тобто у цей час він не був посадовою особою. Такі його показання нічим не спростовані.

Суб'єктивна сторона інкримінованої ОСОБА_3 статті КК України (2341-14) включає в себе наявність прямого умислу у службової особи, яка усвідомлює наслідки своїх незаконних дій та бажає їх настанню.

Досліджені судом посадові інструкції завідувача диспансерного відділу лікарні і дільничного лікаря-психіатра не передбачають обов'язку цих осіб звіряти амбулаторну картку хворого з його паспортними даними, на чому наголошують у касаційних скаргах потерпілий та його представник, такі обов'язки покладено на працівників реєстратури.

Із показань свідка ОСОБА_14 (старша медична сестра) вбачається, що медична картка хворого до лікаря під час особистого прийому передається працівниками реєстратури разом із талоном прийому, який після огляду хворого залишається у лікаря, а амбулаторна картка повертається до реєстратури (тобто рух амбулаторної картки в межах лікарні здійснюється без будь-якої участі лікаря у цьому процесі).

Враховуючи наведене, встановлений судом факт перебування ОСОБА_4 07 червня 2011 року у іншому населеному пункті не свідчить про те, що запис в амбулаторній картці хворої ОСОБА_4 ОСОБА_3 вчинено без фактичного огляду особи. А доводи представника потерпілого про те, що цей запис вчинено в інтересах зацікавленої особи ОСОБА_16 (онука покійної ОСОБА_4), є лише припущенням і нічим об'єктивно не підтверджено.

Зважаючи на досліджені докази, надані стороною обвинувачення, районний суд слушно зазначив про відсутність у матеріалах справи об'єктивних даних, які б свідчили про внесення ОСОБА_3 у амбулаторну картку хворої ОСОБА_4 завідомо неправдивих відомостей про наявність у неї захворювання, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 не вчинив жодної незаконної дії, за наявності якої настає кримінальна відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 366 КК України, а тому правильно виправдав його за цією нормою закону.

Посилання прокурора на те, що суд мав би ретельно дослідити обставини виготовлення амбулаторної картки хворої ОСОБА_4, внесення до неї лікарем ОСОБА_3 записів 14 березня 2011 року, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки ці обставини не охоплювалися висунутим ОСОБА_3 обвинуваченням.

Перевіркою встановлено, що при розгляді цього провадження апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України навів у своєму рішенні суть зазначених у апеляційних скаргах прокурора та потерпілого доводів, аналогічних доводам касаційних скарг, ретельно їх перевірив, проаналізував і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення й потерпілого про безпідставність виправдання ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

У касаційних скаргах прокурора та представника потерпілого не наведено інших доводів, які не були б предметом дослідження суду апеляційної інстанцій та свідчили б про незаконність ухвали щодо ОСОБА_3 і спростовували б висновки цього суду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою безумовне скасування судових рішень, як про це зазначено у касаційних скаргах прокурора та представника потерпілого, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката Вишні-ЧижовоїГ.В. залишити без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 листопада 2015 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.