Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Міщенка С.М., суддів Матієк Т.В., Широян Т.А., за участю секретаря та прокурора Гапона В.О. Прихожанова В.О. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 квітня 2016 року матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2015 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого, -

визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 388 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на відшкодування матеріальної шкоди 895023 грн. та процесуальні витрати в сумі 978 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2015 року вирок щодо ОСОБА_6 скасовано. На підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 388 КК України закрито зі звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

За вироком суду ОСОБА_6 було визнано винуватим та засуджено за розтрату, тобто незаконне безоплатне відчуження майна, яке йому було ввірене, за наступних обставин.

3 вересня 2010 року ОСОБА_6, згідно акту опису та арешту майна серії АА № 794348 державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_8 на відповідальне зберігання були передані косметичні препарати, що належали ОСОБА_9, та на які ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2010 року було накладено арешт.

Згідно п. 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" - "зберігач має право користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування, але не розпоряджатися таким майном". ОСОБА_6 був попереджений про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна, про що особисто розписався в вищевказаному акті. Згідно п. 1 ст. 59 цього ж Закону - майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Передача майна, на яке накладено арешт, іншим особам без участі державного виконавця Законом не передбачено.

4 вересня 2012 року ОСОБА_6 самостійно, без участі державного виконавця, передав на відповідальне зберігання фізичній особі - ОСОБА_10 ввірену йому косметичну продукцію за договором відповідального зберігання № 4/09 від 4 вересня 2012 року, яке той зберігав в багажнику свого автомобіля ВАЗ-2106 та яке 22 травня 2013 року було викрадене. Про передачу майна на відповідальне зберігання іншій особі ОСОБА_6 повідомив Ленінський ВДВС Харківського міського управління юстиції 15 листопада 2012 року, тобто лише через два місяці після його передачі.

Згідно висновку судово-економічної експертизи, вартість вищезазначеного майна становила 136138 грн. 81 коп. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 5 березня 2013 року арешт з косметичної продукції ОСОБА_11 було знято, але на час постановлення вироку це майно їй не повернуто внаслідок розтрати його ОСОБА_6, чим ОСОБА_7 заподіяно матеріальну шкоду на суму 136138 грн. 81 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, вказуючи на те, що у нього відсутній умисел, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому посилається на те, що за отриманою від ОСОБА_7 заявою від 07.09.2011 року він вважав, що з переданого йому на зберігання майна зняті всі обмеження, тоді як інших офіційних документів про відновлення статусу цього майна описаним та арештованим він не отримував.

Потерпіла ОСОБА_7 у своїх запереченнях просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_6 за її безпідставністю. Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у розтраті, тобто у незаконному безоплатному відчуженні майна, яке було йому ввірене у зв'язку з накладенням арешту, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, обгрунтовані доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, були досліджені у судовому засіданні та отримали об'єктивну оцінку у вироку.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставини, визначення якої дано у ст. 411 КПК України щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, які фактично оскаржуються ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі. У зв'язку з наведеним, доводи скарги в цій частині в касаційному порядку перегляду не підлягають, а крім того суперечать матеріалам кримінального провадження та висновкам суду, зокрема: показанням потерпілої ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та інших; договору № 1410 від 03.04.2010 року; товарним чекам; накладній № 127 від 12.04.2010 року; копіям судових рішень про відсутність порушень при придбанні та розпорядженні ОСОБА_7 косметичними препаратами; даним виконавчого провадження державного виконавця ОСОБА_8 про проведені ним виконавчі дії, а також договору відповідального зберігання № 4/09 від 04.09.2012 року про передачу ОСОБА_6 майна ОСОБА_10 та акту прийому-передачі цього майна ОСОБА_10, в яких відсутні дані про знаття арешту з цього майна.

Вказаним обставинам, а також заяві ОСОБА_6 про неможливість зберігання цього майна, поданою лише через два місяці після її фактичної передачі ОСОБА_10, суд першої інстанції дав належну оцінку в їх сукупності.

Крім того, відповідно до ст. 94 КПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Перевіркою матеріалів провадження касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції вимоги зазначеного закону повністю дотримані. Апеляційним судом також ретельно перевірені доводи захисника та засудженого ОСОБА_6 про обставини вчинення останнім інкримінованого йому кримінального правопорушення і на їх спростування в ухвалі наведені мотиви, які грунтуються на матеріалах провадження.

При цьому апеляційний суд, як і суд першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_6 без своєчасного повідомлення та дозволу судового виконавця, незаконно передав ввірене йому майно ОСОБА_10, розтративши його таким чином.

Тому доводи ОСОБА_6 про відсутність у нього умислу, а також об'єктивної та суб'єктивної сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення колегія суддів вважає такими, що суперечать встановленим у провадженні фактичним обставинам, на що обґрунтовано звертає увагу потерпіла ОСОБА_7 у своїх запереченнях.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону органами досудового розслідування, судами першої та апеляційної інстанції у провадженні не допущено, тому підстав для скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень за доводами його касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.