5-723км16 Про розбійний напад на оператора автозаправної станції, скоєний групою осіб з корисливих мотивів - 06.04.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 06 квітня 2016 року в режимі відеоконференцзв'язку кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015030130000115 за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від21 жовтня 2015 року та вирок Апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2015 року,

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2015 року засуджено:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Луцька Волинської області, українця, громадянина України, зсередньою-спеціальною освітою, неодруженого, такого, що має на утриманні малолітню дитину, непрацюючого, відповідно до ст. 89 КК України судимості не має,

- за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна;

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Луцька Волинської області, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, неодруженого, працюючого головою кооперативу ОК "Надстир'я", мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

- за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1, звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 3 роки та покладенням відповідних обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця та мешканця м. Луцька Волинської області, українця, громадянина України, з середньою- спеціальною освітою, неодруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, непрацюючого, раніше неодноразово судимого, останній раз: 14 січня 2011 року за ч. 3, 4 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі; звільненого 11.09.2013 умовно-достроково з невідбутим строком 1 рік 7 місяців 4 дні,

- за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_2 за сукупністю вироків, шляхом приєднання до покарання, призначеного за цим вироком та частково невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.01.2011 року - 6 місяців позбавлення волі, засудженому остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вироком Апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та постановлено новий, яким ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 визнані винними і засуджені за те, що вони, 22 лютого 2015 року, близько 04.00 год., за попередньою змовою між собою, перебуваючи по вул. Володимирській, 1Б у с. Великий Омеляник Луцького району Волинської області, з корисливих мотивів, вчинили розбійний напад на оператора автозаправної станції ПП "Торгівельна компанія Укр-Петроль" ОСОБА_7, поєднаний із насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, що виразилося у нанесенні ударів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 руками та ногами у голову потерпілому, чим спричинили тілесні ушкодження, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, після чого незаконно проникли у приміщення вищевказаної станції, де відкрито заволоділи грошовими коштами в сумі 1890,72 грн та картками поповнення операторів мобільного зв'язку на загальну суму 1644 грн, спричинивши ПП "Торгівельна компанія Укр-Петроль" майнову шкоду на загальну суму 3534, 72 грн, а потім, за допомогою ОСОБА_2, який чекав їх, залишили місце події, розподіливши викрадене майно між собою.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недоведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, істотні порушення кримінального процесуального закону, просить вирок та ухвалу щодо нього скасувати з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції;

- засуджений ОСОБА_6 посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним, що характеризують його особу, внаслідок суворості, просить вирок та ухвалу щодо нього скасувати з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції;

- засуджений ОСОБА_1 оскаржує вирок апеляційного суду та посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним, що характеризують його особу, просить вирок апеляційного суду змінити, застосувавши до нього положення ст. 75 КК України з огляду на ряд обставин, що пом'якшують покарання;

- захисник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення кримінального процесуального закону, недопустимість доказів, покладених в основу обвинувального вироку, недоведеність винуватості її підзахисного просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_2 скасувати з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції;

- захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_1 оскаржує вирок апеляційного суду та посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним, що характеризують особу засудженого ОСОБА_1 внаслідок надмірної суворості, просить цей вирок скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд. Зокрема, вказує, що протягом усього досудового та судового слідства його підзахисний давав правдиві показання, активно сприяв органам досудового розслідування у розкритті даного кримінального правопорушення, відшкодував завдані злочином збитки. Тому, орган досудового розслідування та суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 66 КК України правомірно віднесли щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування ОСОБА_1 матеріального збитку до пом'якшуючих покарання обставин, що дали можливість обрати ОСОБА_1 покарання не пов'язане з ізоляцією від суспільства;

- потерпілий ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі оскаржує вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним, що характеризують особу ОСОБА_1 внаслідок надмірної суворості, та вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, тому просить вирок апеляційного суду змінити, застосувати до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних скарг захисників, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підтримали касаційні скарги, пояснення захисників, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скаргах доводи, суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Висновки суду про винуватість та кваліфікацію дій засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження, визнані судом доведеними, ґрунтуються на сукупностіоб'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Суд касаційної інстанції, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України, не перевіряє судові рішення щодо неповноти й однобічності досудового розслідування та судового слідства, а також невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а виходить з обставин, встановлених судом.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження кваліфікація дій засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України є правильною.

Доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу поєднаного з проникненням у приміщення за попередньою змовою групою осіб, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Так, під час слідства було встановлено, що засуджені попередньо домовлялись про вчинення розбійного нападу на АЗС, з метою заволодіти майном та грошима, з проникненням у приміщення. На користь існування попередньої змови свідчить послідовність і характер дій засуджених, які діяли синхронно, підтримуючи діями один одного.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, що ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 не вчиняв є необґрунтованими і повністю спростовуються рядом наведених у вироку доказів.

Так, засуджений ОСОБА_1, на досудовому слідстві та у суді детально розповів про підготовку та вчинення злочину, відповідно до розробленого плану він та ОСОБА_6 здійснили напад на потерпілого та заволодіти грошовими коштами, а роль ОСОБА_2 зводилась до забезпечення групи транспортом з метою безперешкодного залишення групою місця вчинення злочину. Зокрема, ОСОБА_1, у суді першої інстанції повідомив, що 22 лютого 2015 року, перебуваючи у нього на квартирі, він, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з метою заволодіння чужим майном домовились вчинити розбійний напад на оператора автозаправочної станції у с. Великий Омеляник. Згідно досягнутої домовленості, він та ОСОБА_6 мали вчинити розбійний напад на оператора АЗС та заволодіти чужим майном, а ОСОБА_2 мав підшукати автомобіль і після вчиненого злочину забрати їх з місця події. З цією метою ввечері 22.02.2015 року вони всі разом на таксі поїхали на вул. Володимирська до зазначеної АЗС. Він та ОСОБА_6 пішли у сторону автозаправної станції, а ОСОБА_2 в сторону гуртівні "ПАККО". Приблизно о 04-00 годині, коли оператор АЗС вийшов, вони вдвох з ОСОБА_6, стали наносити йому удари по різних частинах тіла. Поваливши оператора на землю він став утримувати його, а ОСОБА_6 побіг всередину АЗС за грошима. Через деякий час ОСОБА_6 вибіг з приміщення і наказав йому тікати. Вони вдвох побігли на місце, де їх чекав ОСОБА_2 на автомобілі таксі.

Винуватість ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України також підтверджується показаннями обвинуваченого ОСОБА_6, який у суді першої інстанції пояснив, що після вчинення розбійного нападу він провів розподіл коштів викрадених з АЗС, частину яких передав ОСОБА_2 Не заперечував у суді, що тілесні ушкодження потерпілому наносили вдвох зі ОСОБА_1, а коли потерпілий впав на землю, то ОСОБА_1 став утримувати його. Він в цей час забіг у приміщення АЗС викрав гроші і ваучери поповнення. Також, не заперечив і того факту, що знаходячись у приміщенні АЗС телефонував ОСОБА_2, оскільки останній мав забрати їх з місця події, що ОСОБА_2 і зробив.

Показання ОСОБА_2, щодо непричетності йото до інкримінованого кримінального правопорушення суд першої інстанції визнав недостовірними і до уваги не взяв, навівши у вироку протилежні докази.

Доводи касаційних скарг про недопустимість доказів через їх здобуття з порушенням КПК України (4651-17) є необґрунтовані з огляду на таке.

Огляд житлового будинку в АДРЕСА_2 ( а.п. 103, а.п. 104-107) проводився з добровільної згоди та письмового дозволу власника будинку ОСОБА_9, що узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 233 КПК України, а тому посилання ОСОБА_2 та його захисника, що такий огляд був проведений з порушенням вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими. Те, що ОСОБА_9 давав згоду на огляд будинку в суді першої інстанції підтвердила співмешканка ОСОБА_2 - свідок ОСОБА_10

Допитані, як свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які в ході огляду були понятими, показали, що ваучер поповнення № 230360008229 був виявлений у сумці, яка належала ОСОБА_2 Огляд місця події був проведений уповноваженою особою та у відповідності до вимог ст. 223 та 237 КПК України.

Крім того, доводи захисника та засудженого ОСОБА_2, аналогічні наведеним у касаційних скаргах, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованою.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Твердження касаційної скарги захисника ОСОБА_4, засудженого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_7 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок суворості є необґрунтованими.

Так, скасовуючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та постановляючи новий, апеляційний суд своє рішення мотивував тим, що ОСОБА_1 з початку досудового розслідування та при розгляді справи у суді першої інстанції давав правдиві показання щодо обставин вчиненого правопорушення, визнав вину, щиро каявся у вчиненому, всіляко сприяв у розкритті злочину. Усі ці обставини у їх сукупності та даними, які характеризують особу обвинуваченого істотно знижують ступінь суспільної небезпеки особи обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину, а тому визнав, що суд першої інстанції правильно призначив покарання ОСОБА_1 із застосуванням положень ст. 69 КК України.

До обставин, що пом'якшують покарання суд врахував щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданих збитків. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 у справі не встановлено. По відношенню до особи обвинуваченого колегія суддів врахувала, що злочин він вчинив вперше, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, доглядає бабцю та діда.

Разом з тим, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції свій вирок в цій частині взагалі не умотивував та не навів підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. При цьому, суд не в повній мірі врахував, що засуджений вчинив умисний тяжкий злочин, також його роль у вчиненому, а саме те, що він завдавав ударів потерпілому ОСОБА_7 по голові.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_1, потерпілого щодо можливості звільнення цього засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України є необґрунтованими, а виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів неможливо досягти без ізоляції його від суспільства.