Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого - судді

Паневіна В.О.,

суддів

Кліменко М.Р. і Школярова В.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 27 лютого 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від  23 травня 2005 року, якою змінено вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 березня 2005 року щодо ОСОБА_1,

встановила:

зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

в силу ст.89 КК України (2341-14) не судиму, -

- за ч. 3 ст. 190 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі.

ОСОБА_1. засуджено за те, що вона у період з 02.02.2004 року до 17.03.2004 року шляхом зловживання довірою заволоділа коштами ОСОБА_2. на загальну суму 23488 грн.27 коп., пропонуючи останній вкласти кошти у відкриття перукарні по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, які не мала наміру повернути.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2005 року зазначений вирок змінено: на підставі ст.75 КК України (2341-14) ОСОБА_1. звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на  3 роки з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 2, 3 ст.76 КК України (2341-14) . У решті вирок щодо  ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, стверджує, що апеляційний суд без урахування всіх наявних у справі даних необгрунтовано звільнив ОСОБА_1. від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком. Просить скасувати ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок його м'якості.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.3 ст.190 КК України (2341-14) у касаційному поданні не заперечуються.

Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування  постановлених по справі судових рішень, не встановлено.

При призначенні покарання суд у вироку послався на тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженої, яка в силу ст.89 КК України (2341-14) не судима, позитивно характеризується, страждає хронічними захворюваннями - язвою шлунку та панкреатитом.

Разом з тим, призначаючи покарання, суд зазначені вище обставини врахував не в повній мірі.  Також судом не було взято до уваги те, що ОСОБА_1, крім зазначених вище даних, визнала свою вину, щиро розкаялась у вчиненому та частково відшкодувала заподіяну нею  шкоду,  що свідчило про можливість  її виправлення  без відбування покарання і  давало суду підстави для застосування ст.75 КК України (2341-14) і звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням і іспитовим строком.

Оскільки місцевим судом цих вимог дотримано не було, апеляційний суд на основі засад законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання, виправив цю помилку та прийняв правильне рішення про застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України (2341-14) .

Це покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Та обставина, що ОСОБА_1 раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, не є підставою для скасування ухвали за м'якістю покарання, оскільки  ця судимість погашена.

Те, що ОСОБА_1 не відшкодувала потерпілій в повній мірі завдану злочином шкоду, не свідчить про її небажання стати на шлях виправлення, як про це зазначає прокурор, оскільки, як видно з протоколу судового засідання, засуджена зазначала про  свій намір продовжувати відшкодування заподіяної потерпілій шкоди, пропонувала тій гроші і в судовому засіданні, але від їх отримання  потерпіла відмовилась, заявивши про це суду (а.с. 151).

Твердження прокурора про відсутність у матеріалах справи документів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 хронічних захворювань і необхідність її стаціонарного лікування, необгрунтовані.

У судовому засіданні при встановленні даних про особу підсудної  ОСОБА_1 заявила про наявність у неї захворювань - язви шлунку і дванадцятиперстної кишки, панкреатиту і холециститу. В апеляційній інстанції до матеріалів справи було долучено виписний епікриз, який підтверджує ці дані .

Окрім того, висновок апеляційного суду про необхідність лікування наявних у ОСОБА_1 хронічних захворювань грунтується на документах, долучених до матеріалів справи. При цьому в ухвалі апеляційного суду не йдеться про необхідність стаціонарного лікування ОСОБА_1.

Про ту обставину, що внаслідок учиненого ОСОБА_1. злочину потерпіла ОСОБА_2. не могла своєчасно сплатити кошти за кредитною угодою, заставою по якій виступала квартира потерпілої, остання вказувала при обгрунтуванні завданої їй моральної шкоди. Ця обставина була врахована судом при вирішенні  цивільного позову потерпілої у частині відшкодування їй моральної шкоди.

При перевірці даної справи не виявлено передбачених ст. 398 КПК України (1001-05) підстав для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_1  у касаційному порядку з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) .

Керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2005 року, якою змінено вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 березня 2005 року щодо ОСОБА_1.