Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

Головуючого Федченка О.С.,

Суддів Філатова В.М., Пошви Б.М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 лютого 2007 року справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Дергачівського районного суду від 06.09.2005 р. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29.11.2005 р..

Цим вироком ОСОБА_2,IНФОРМАЦIЯ_1, громадянин України, раніше несудимий в силу ст. 89 КК України (2341-14)

засуджений за ст. 286 ч.2 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію" (2591-15) від 31.05.2005 р. ОСОБА_2. звільнений від покарання.

За вироком суду постановлено стягнути з ОСОБА_2та ОСОБА_3. як володільця джерела підвищеної небезпеки кожного по 20000 грн. на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моралдьної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29.11.2005 р. вирок суду залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_2. визнаний винним та засуджений за те, що, керуючи 30.10.2002 р. автомобілем ГАЗ-33021, який належить ОСОБА_3., приблизно о 5 год. 30 хвил. по проїжджій частині пров. Ворошилова у м. Дергачі, порушивши вимоги п.п. 1.5, 2.9 "а",12.3, 31.1, 31.4, 31.4.4 "а" Правил дорожнього руху України, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер.

У касаційній скарзі потерпіла, не оспорюючи правильності кваліфікації та обгрунтованості засудження ОСОБА_1, вказує на те, що судом безпідставно останній звільнений від відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію" (2591-15) від 31.05.2005 р.. Вважає, що обране засудженому покарання є м"яким. Крім цього, вважає, що сума, яка підлягає за вироком суду відшкодуванню їй ОСОБА_1 за заподіяння моральної шкоди і не відповідає спричиненим їй моральним стражданням.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення.

Висновки суду про довденість винності ОСОБА_2у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України (2341-14) , грнутуються на сукупності зібраних та перевірених в судовому засіданні доказах, яким дана належна оцінка, що не оспорюється потерпілою у скарзі.

Дії ОСОБА_2кваліфіковані правильно, а міра покарання йому призначена відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) .

Викладені в скарзі потерпілої доводи про необгрунтованість застосування до ОСОБА_2Закону України "Про амністію" (2591-15) від 31.05.2005 р. перевірені і визнані безпідставними.

Встановивши, що засуджений є інвалідом 2 групи, вчинив злочин з необережності, є батьком неповнолітньої дитини, суд обгрунтовано звільнив його від призначеного покарання на підставі ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію" (2591-15) від 31.05.2005 р..

Те, що ОСОБА_2. був засуджений вироком Дергачівсього районного суду Харківської області від 16.03.1999 р. за ст. 215 ч.1 КК України (2341-14) не могло бути забороною для застосування до нього Закону України "Про амністію" (2591-15) від 31.05.2005 р., оскільки відповідно до ст. 7 п. "ж" цього Закону амністія не застосовується лише до осіб, щодо яких протягом 1995-2005 р. затосовувалась амністія і вони знову вчинили умисний злочин.

Твердження потерпілої про необгрунтованість вирішення цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на її користь 20000 грн. для відшкодування моральної шкоди перевірені і визнані безпідставними.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, при визначенні моральної шкоди суд у повній мірі врахував моральні страждання потерпілої.

Колегія суддів вважає, що цивільний позов вирішено відповідно до вимог закону.

Iстотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування постановлених по справі судових рішень не встановлено.

Керуючись ст. 389, 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У х в а л и л а :

У задоволенні касаційної скарги потерпілій ОСОБА_1 відмовити.