Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Пойди М.Ф., суддів Зубара В.В. і Кульбаби В.М., при секретарі судового засідання Холявчуку А.А., розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Волочиськ, такого, що судимості не мав,

за участю прокурора Дехтярук О.К., захисника ОСОБА_7, представника потерпілого ОСОБА_8,

З касаційною скаргою до суду касаційної інстанції звернулась законний представник засудженого ОСОБА_5 - ОСОБА_9 з вимогами про перевірку судових рішень щодо засудженого.

Вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 19 березня 2015 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік і 6 місяців.

На підставі ст. 75, 104 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

На відшкодування матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_9 ухвалено стягнути на користь ОСОБА_10 відповідно 7 386 грн 82 коп. та 15 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2015 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 7 липня 2014 року приблизно о 2 годині на березі ставка поблизу с. Лонки Волочиського району, під час конфлікту з ОСОБА_10, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, умисно, завдав чотири удари кулаком правої руки в лівий бік обличчя потерпілого, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

У касаційній скарзі законний представник неповнолітнього засудженого ОСОБА_5 - ОСОБА_9 посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неправильне вирішення цивільного позову та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу скаржниця зазначає про те, що ОСОБА_5 діяв у межах необхідної оборони й до нього слід застосувати вимоги ст. 36 КК України. Цивільний позов, на думку скаржниці, задоволено всупереч вимог закону, оскільки в суму визначену на відшкодування матеріальної шкоди безпідставно включено, окрім іншого, й витрати на придбання не медичних препаратів. Стверджує скаржниця про те, що апеляційний суд, всупереч вимог ст. 419 КПК України, не надав уваги таким її доводам, вказаним в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідача, захисника, який підтримав касаційну скаргу ОСОБА_9, представника потерпілого, який просив касаційну скаргу залишити без задоволення, прокурора, який вважав судові рішення законними та обґрунтованими, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як видно з матеріалів провадження та змісту касаційної скарги, засуджений не заперечує того, що він завдав потерпілому чотири удари рукою в обличчя. Такі показання ОСОБА_5 підтверджені сукупністю інших доказів по справі, яким суд дав належну оцінку.

Доводи касаційної скарги законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_5 - ОСОБА_9 у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_5 завдав удари ОСОБА_10 діючи в межах необхідної оборони, є безпідставними.

Статтею 36 КК України передбачено право особи на вчинення дій з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, тощо.

Судом встановлено, що вночі 7 липня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 в результаті конфлікту раптово виникли неприязні відносини та у цей час ОСОБА_5 завдав потерпілому чотири удари кулаком правої руки в лівий бік обличчя.

В судовому засіданні ОСОБА_5 показав, що під час конфлікту ОСОБА_10 став душити його двома руками за горло на що він вдарив потерпілого в обличчя рукою. Після цього потерпілий відступив, а потім хоча й замахувався два рази на нього, однак через те, що промахувався не зміг його вдарити, але засуджений у відповідь завдав ще три удари потерпілому.

Потерпілий ОСОБА_10, який належно був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, у судовому засіданні не вказував про завдання ним ударів ОСОБА_5, натомість зазначив що удари завдавав йому ОСОБА_5 Крім того, жоден із свідків, які були присутніми на місці вчинення злочинних дій, також не зазначили у судовому засіданні про завдання ОСОБА_10 ударів ОСОБА_5

Відповідно до висновку експерта у ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження середньої тяжкості, як такі, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Отже у справі не встановлено, що потерпілий ОСОБА_10 вчиняв активні дії, пов'язані з реальною загрозою чи суспільно-небезпечним посяганням на життя та здоров'я засудженого або дівчини, через яку стався конфлікт, від яких слід було захищатись у спосіб, використаний ОСОБА_5

Крім того, твердження ОСОБА_5 про те, що він діяв у межах необхідної оборони, засуджений висловив у місцевому суді під час розгляду справи, а його захисники ще й у апеляційній скарзі на вирок цього суду. З судових рішень видно, що зазначені твердження визнані такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Свої висновки, із якими погоджується колегія суддів із цього питання суди належним чином мотивували. Вони підтверджені доказами, які судом ретельно перевірено і належно оцінено. У касаційній скарзі ОСОБА_9не наведено інші, не досліджені судом докази, якими б спростовувались висновки судів за обговорюваними твердженнями.

За зазначених обставин, вказані дії ОСОБА_5 суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 122 КК України. Підстав для застосування положень ч.ч. 1, 2 ст. 36 КК України, немає.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено процесуальних порушень при дослідженні і оцінці наведених у вироку доказів, які ставили б під сумнів правильність висновку суду щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушеннята правильності кваліфікації його дій.

Суд першої інстанції розглянув кримінальну справу щодо ОСОБА_5 та постановив судове рішення, яке відповідає вимогам кримінального процесуального закону, у тому числі й вимогам ст. 370 КПК України. Мотивувальна частина вироку містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини ОСОБА_5 і мотивів вчиненого ним кримінального правопорушення. Всі наявні у провадженні суперечності усунуті, про що зазначено в судовому рішенні.

Покарання засудженому призначено відповідно до ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його особи, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Порушень кримінального процесуального закону, які тягли б скасування судових рішень, не встановлено.

Посилання в касаційній скарзі на відсутність у вироку належних обґрунтувань щодо стягнення із законного представника засудженого на користь потерпілого коштів на відшкодування матеріальної шкоди, позбавлені підстав.

Рішення суду про задоволення цивільного позову потерпілого належним чином умотивоване і ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до положень ст. 1195 ЦК України фізична особа, яка завдала шкоди ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Розглядаючи апеляційні скарги захисника та законного представника неповнолітнього ОСОБА_5, апеляційний суд вивчив усі доводи скарги, у тому числі й аналогічні тим, що висловлені в касаційній скарзі щодо незаконності вироку в частині вирішення цивільного позову, проаналізував їх і зіставив з наявними у провадженні матеріалами та з дотриманням вимог ст. 419 КПК України, виніс ухвалу, зміст якої відповідає вимогам зазначеного закону. З таким висновком погоджується й колегія суддів при розгляді касаційної скарги.

Підстав для задоволення касаційної скарги законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_5 колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів, -

Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 19 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_9 - законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.

ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.