Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Румянцевої О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1, про визнання протиправним розпорядження та зобов'язання до вчинення дій, -

07 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 666 від 06.10.2009 року, яким її було зобов'язано демонтувати самовільні прибудови до квартири №1 по АДРЕСА_1, а саме: веранди, гаражу, металевої огорожі. Також просила зобов'язати Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради прийняти розпорядження, яким погодити технічну можливість експлуатації здійснених прибудов до квартири №1 по АДРЕСА_1.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2011 року позов задоволено частково. Ухвалено скасувати розпорядження Шевченківської районної адміністрації № 666 від 06.10.2009 року "Про демонтаж самовільної прибудови веранди, цегляного гаража та металевої огорожі".

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, третя особа ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що розпорядження Шевченківської районної адміністрації відповідає вимогам законодавства, а тому постанова Шевченківського районного суду Львівської області від 07.10.2011 року є незаконною та необґрунтованою. В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 здійснила самочинне будівництво, у зв'язку з чим власник земельної ділянки вправі прийняти рішення про знесення такого будівництва.

Оскільки відповідачці ОСОБА_2 не відводилась земельна ділянка у встановленому законом порядку і відсутня документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2, висновок суду про те, що позивачка не порушила цільового використання земельної ділянки є необгрунтованим, оскільки він не підтверджуєтьтся жодними доказами.

Внаслідок самовільного будівництва та самовільного зайняття земельної ділянки позивачкою порушене право ОСОБА_1 на використання у майбутньому земельної ділянки спільно із іншими співвласниками багатоквартирного будинку.

З огляду на викладене третя особа просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.10.1996 року ОСОБА_2 на праві власності належить квартира №1 по АДРЕСА_1. Квартира на час придбання складалася з двох кімнат, загальною площею 42,2 кв.м. та знаходилась на першому поверсі двоповерхового п'ятиквартирного будинку.

З метою покращення житлових умов позивачкою протягом 2007-2008 року за власні кошти на земельній ділянці, що відведена під обслуговування будинку АДРЕСА_1, було здійснено прибудову веранди розміром 3,12 м х 3,28 м.; гаражу розміром 3,27м х 6м., проведено облаштування металевої огорожі.

Зазначені прибудови були завершені реконструкцією за згодою інших мешканців будинку, в тому числі і ОСОБА_1 та ОСОБА_3, підписи яких засвідчено адміністрацією ЛКП,,Підзамче-404" та передано міжвідомчій комісії при Шевченківській районній адміністрації.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 025/11 від 11.07.2011 року прибудова веранди до квартири №1 по АДРЕСА_1 відповідає проекту, будівельним і санітарним нормам. У зазначеному будинку відсутні пошкодження викликані спорудженням прибудови до квартири №1 по АДРЕСА_1.

Відповідно до листа Шевченківської районної санітарно-епідеміологічної станції м. Львова від 16.01.2008 року №70/01 при самочинно розпочатій реконструкції до квартири №1 по АДРЕСА_1 відхилень від вимог санітарного законодавства при проектуванні не виявлено.

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №666 від 16.10.2009 року зобов'язано ОСОБА_2 у місячний строк демонтувати самовільну прибудову веранди розміром 3,12 х 3,28 м. до квартири №1 в будинку АДРЕСА_1, цегляний гараж розміром 3,27 х 6 м. та металеву огорожу у зв'язку з невирішенням питання землекористування та скаргою мешканців квартири №3 по АДРЕСА_1.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскарженого розпорядження відповідачем не були враховані висновки компетентних органів щодо відповідності проведених позивачкою прибудов проекту та будівельним і санітарним нормам, а також відсутністю будь-яких пошкоджень у конструкції будинку та помешкань інших мешканців будинку.

Крім того, позивачка не порушила цільового призначення земельної ділянки, на якій здійснила прибудову, оскільки цільове призначення цієї земельної ділянки є будівництво та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального прав ата є вірними.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Частиною 1 статті 48 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Згідно ст.24 Закону України "Про планування і забудову територій" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону. Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи.

У відповідності до ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та Законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не відповідності оскарженого рішення відповідача зазначеним вимогам, оскільки вказане рішення прийняте без врахування висновків компетентних органів щодо відповідності проведених позивачкою прибудов проекту та будівельним і санітарним нормам, а також відсутністю будь-яких пошкоджень у конструкції будинку та помешкань інших мешканців будинку, проведення прибудов без порушення цільового призначення земельної ділянки.

Крім того, однією із підстав для прийняття оскарженого розпорядження вказано скарги мешканців квартири № 3.

Однак, завершення самовільно розпочатого будівництва прибудов позивачкою здійснено за письмової згоди всіх мешканців будинку, в тому числі і мешканців квартири № 3.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації № 666 від 06.10.2009 року.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів визнає безпідставними, оскільки вони не містять доказів на спростування висновків суду першої інстанції .

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2011 року у справі № 2а-28/2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 17 грудня 2012 року.