Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Лагнюка М.М.,

суддів: Літвінова Є.В. та Орлянської В.І.,

за участю секретаря Гапоні В.О.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року,

за участю:

прокурора Єщенко О.П.,

захисника ОСОБА_1,

вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець с.Козодуб Криничанського району Дніпропетровської області, мешканець АДРЕСА_1 такий, що судимості не мав, засуджений за частиною 2 статті 15, частиною 1 статті 115 КК України із застосуванням статті 69 цього Кодексу на 5 років позбавлення волі.

Згідно з вироком, ОСОБА_2 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 25 квітня 2014 року спільно з дружиною ОСОБА_3, донькою ОСОБА_4 та співмешканцем останньої ОСОБА_5 в приміщенні літньої кухні за місцем мешкання в АДРЕСА_2 розпивав спиртні напої, де між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 о 13годині 00 хвилин виник конфлікт на грунті розподілу коштів за спільно продану домашню худобу, в результаті чого ОСОБА_2 схопив зі столу кухонний ніж та став погрожувати дружині.

ОСОБА_5 з метою припинення протиправних дій з боку ОСОБА_2 із застосуванням фізичної сили змусив останнього покласти ніж, після чого з метою уникнення конфліктної ситуації ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покинули будинок.

Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_2 з метою продовження конфлікту, будучи згідно з висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 5 червня 2014 року хворим, який виявляє психічне захворювання у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку, та не будучи здатним повною мірою віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними, взявши з приміщення літньої кухні за місцем свого мешкання два кухонних ножі та утримуючи їх в обох руках, вибіг на вулицю та погнався за ОСОБА_3, вимагаючи від неї повернення грошей, погрожуючи їй фізичною розправою.

ОСОБА_5, будучи обізнаним про психічний стан здоров'я ОСОБА_2 та можливість спричинення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_3, з метою припинення неправомірних дій пішов на зустріч ОСОБА_2

О 13 годині 30 хвилин ОСОБА_2 на відкритій ділянці місцевості напроти присадибної ділянки АДРЕСА_3 на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, завдав один удар в стегно ОСОБА_5, від чого той впав на землю, а ОСОБА_2 з метою нанесення тілесних ушкоджень напав на нього, після чого між ними відбулася боротьба.

З метою уникнення протиправних дій з боку ОСОБА_2, ОСОБА_4 почала стягувати його руками з ОСОБА_5 та наносити удари по тулубу, намагаючись при цьому вихопити ніж з рук ОСОБА_2, але у зв'язку з перевагою у фізичній силі з боку останнього він відштовхнув її, від чого та впала на землю і на деякий час втратила свідомість.

В цей час на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_2 виник умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_5

Для цього ОСОБА_2, продовжуючи знаходитись в положенні сидячі зверху на ОСОБА_5, наніс останньому кухонним ножем два удари у шию праворуч, спричинивши йому тілесні ушкодження у виді ран шиї по передньо-правій поверхні на межі нижньої щелепи, рани на рівні кута нижньої щелепи справа та рану по задньо-внутрішній поверхні лівого стегна, які відносяться до легких тілесних ушкоджень та мають незначні скороминущі наслідки, від чого останній втратив свідомість, а ОСОБА_2 вирішив, що скоїв вбивство останнього.

В цей час ОСОБА_6 з метою припинення протиправних дій з боку ОСОБА_2 та порятунку життя потерпілого ОСОБА_5, який лежав на спині без свідомості підбіг до ОСОБА_2, який продовжував сидіти зверху потерпілого та зажадав припинити протиправні дії, на що останній направив ніж в бік ОСОБА_6 і почав погрожувати тому вбивством, на що останній наніс рукою удар в голову ОСОБА_2, від якого останній впав на землю, а ОСОБА_6 забрав з його рук ніж та викинув вбік. Надалі ОСОБА_2 з місця скоєння злочину зник.

Злочинний умисел, направлений на вбивство ОСОБА_5, ОСОБА_2 не довів до кінця по незалежним від нього причинам, пов'язаними з діями ОСОБА_4 та ОСОБА_6, направлених на захист життя та здоров'я ОСОБА_5, та діями самого потерпілого шляхом самозахисту.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року щодо засудженого ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що матеріли кримінального провадження містять висновок експертизи щодо обмеженої осудності засудженого, однак судом першої інстанції при ухваленні обвинувального вироку та призначенні покарання не вирішено питання про застосування до нього примусового заходу медичного характеру, на що і не звернув уваги і суд апеляційної інстанції та належним чином не мотивував свої висновки.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, захисника, який не заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги таперевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Статтею 93 КК України визначено, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, закрема, які вчинили у стані обмеженої осудності злочини.

Згідно із пунктами 8-10 частини 1 статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, як: чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності; чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 КПК України; чи слід у випадках, передбачених статтею 96 КПК України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування.

А за статтею 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у вироку зазначаються, зокрема, і мотиви застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 КК України.

Однак, вказані вимоги закону суд першої інстанції оминув.

Як убачається з акту судово-психіатричного експерта № 118 від 5 червня 2014 року, ОСОБА_2 у період інкримінованого йому діяння виявляв і на теперішній час виявляє психічне захворювання у формі розладу особистості і поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку. В період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, він не виявляв ознак якогось тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності. За своїм психічним станом, у зазначений період часу, ОСОБА_2 не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. В даний час він також не може у повній мірі надавати звіт своїм діям (бездіяльності) та керувати ними (т.2 а.п.95-98).

Вказані висновки експерта дослідженні судом першої інстанції та наведені у вироку суду, а стан обмеженої осудності засудженого віднесено до пом'якшуючих покарання обставин, яку враховано як дані про його особу та віднесено до підстав для призначення йому покарання нижче від найнижчої межі.

Тоді як, з огляду на зазначені висновки експерта питання про застосування або незастосування примусових заходів медичного характеру, про що вказувалося експертом, не вирішувалося та відповідні мотиви не наводилися.

Крім того, суд апеляційної інстанції констатував те, що судом першої інстанції таке питання не вирішувалося та не розглядалося, однак залишив вирок суду незмінним. Між тим, не звернув уваги на те, що таке питання вирішується безпосередньо судом першої інстанції під час постановлення обвинувального вироку в загальному порядку за наявності акта психіатричної експертизи щодо обмеженої осудності особи, що є передумовою вирішенню питання про застосування заходів медичного характеру.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими касаційні вимоги прокурора та такими, що підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, то підстав для зміни запобіжного заходу немає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 залишити утримання під вартою до 24 травня 2016 року.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.