5-1872км16 Про умисне заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на ґрунті раптово виниклої сварки - 22.03.2016 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 березня 2016 року касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270260000173 на вирок Талалаївського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 3 листопада 2015 року.

Вироком Талалаївського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2015 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік та покладенням на нього певних обов'язків.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 3 листопада 2015 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

кримінальне провадження розглянуто за участю:

прокурора Парусова А.М.

У касаційній скарзі потерпілий порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому посилається на те, що допущені судом першої інстанції, а в подальшому й апеляційним судом, однобічність та неповнота судового розгляду призвели до невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам та неправильного застосування судом кримінального закону, оскільки судами неповно встановлено обставини, які мають значення для встановлення істини по справі. Також вказує про порушення свого права на захист, оскільки апеляційний розгляд відбувся без участі його захисника, а також на порушення розгляду цивільного позову. Вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не виправив допущені судом першої інстанції порушення.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурор просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу потерпілого, без задоволення, як безпідставну, оскільки всі зазначені в касаційній скарзі доводи були перевірені судом апеляційної інстанції та не підтверджуються матеріалами провадження.

За вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 червня 2015 року, приблизно о 20.00 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у власному господарстві, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклої сварки, заподіяв ОСОБА_5 тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу та просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга потерпілого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.

Зі змісту касаційної скарги потерпілого убачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Проте, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань самого потерпілого та засудженого ОСОБА_6 про обставини вчинення злочину, які вони давали в судовому засіданні, та які є послідовними і такими, що узгоджуються між собою. Крім того, судом було враховано й інші докази по справі, в тому числі: протокол слідчого експерименту від 9 липня 2015 року, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_5, в ході якого потерпілий показав, як саме ОСОБА_6 наносив йому удари та спричиняв тілесні ушкодження; протокол слідчого експерименту від 16 липня 2015 року, проведеного за участю засудженого ОСОБА_6, в ході якого він показав, як саме наносив удари потерпілому ОСОБА_5, зокрема, коли потерпілий захищався.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії і роль засудженого.

Судом об'єктивно, повно і всебічно встановлено обставини кримінального провадження. Вина ОСОБА_6 підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

У вироку суду у повній відповідності до вимог ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6, які досліджені та оцінені із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Згідно висновку експерта № 255 від 9 липня 2015 року, у потерпілого ОСОБА_5 було виявлено закритий перелом шилоподібного відростку правої ліктьової кістки, підслизовий крововилив на нижній губі та садно на правому передпліччі. Зазначені ушкодження утворились в результаті трьох травматичних дій тупих предметів, можливо кулаків і могли утворитись 23 червня 2015 року. Всі виявлені ушкодження не могли утворитись одномоментно в результаті падіння з положення стоячи та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості як такі, що потягли тривалий розлад здоров'я.

Дії засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України кваліфіковано судом правильно.

Даних про неправильне застосування кримінального закону не встановлено.

Що стосується доводів потерпілого про те, що суди додатково не кваліфікували дії засудженого за ст. 186 КК України, то такі не ґрунтуються на вимогах Закону.

Так, ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Як убачається з матеріалів провадження, стороною обвинувачення засуджений обвинувачувався лише у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а тому, суд першої інстанції, відповідно до вимог Закону, провів судовий розгляд лише в межах пред'явленого обвинувачення, що не позбавляє ОСОБА_5 в подальшому звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо нього за фактом заволодіння майном потерпілого.

Доводи потерпілого, щодо порушення його права на захист, а саме розгляду провадження в апеляційній інстанції без його захисника, не ґрунтуються на вимогах Закону та матеріалах провадження, оскільки матеріалами провадження не підтверджено, що такий взагалі приймав участь у розгляді провадження, а Закон не вимагає, в даному випадку, обов'язкової участі представника потерпілого.

Що стосується доводів потерпілого, про те, що судами безпідставно не розв'язано цивільний позов, то такі є непереконливими.

Так, ст. 128 КПК України передбачає, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду, цивільний позов потерпілого, з наведенням відповідних мотивів, було залишено без розгляду та роз'яснено потерпілому його право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, потерпілий має право вирішити питання відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.

Посилання потерпілого на те, що суд мав також спростувати доводи засудженого, які він надавав в стадії досудового розслідування, які могли істотно вплинути на кваліфікацію його дій, в зв'язку з чим судом неправильно застосовано кримінальний закон, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Посилання потерпілого на те, що судами було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань є непереконливими, оскільки, відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Одночасно, колегією суддів враховано, що аналогічні за змістом доводи касаційної скарги потерпілого були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.

Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу щодо ОСОБА_6 дотримався вимог ст. 419 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції, на кожний з доводів, що в ній містяться, дав вичерпну відповідь і обґрунтовано залишив подану потерпілим ОСОБА_5 апеляцію без задоволення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень в частині кваліфікації дій засудженого.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

Вирок Талалаївського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 3 листопада 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого без задоволення.