Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

Головуючого  Федченка О.С.,

Суддів    Філатова В.М., Нікітіна Ю.I. 

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 лютого 2007 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Солонянського районного суду від 19.01.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.05.2006 р..

Цим вироком

ОСОБА_1,IНФОРМАЦIЯ_1 народження, громадянин України, раніше неодноразово судимий - останній раз - вироком Саксаганського районного  суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.10.2003 р. за ст.. 307 ч.2 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому на праві власності

засуджений за ст. 391 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) за сукупністю вироків до цього покарання частково приєднана невідбута частина покарання за попереднім вироком та остаточно до відбування ОСОБА_1 призначено покарання - 7 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.05.2006 р. вирок суду залишено без змін..

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину за таких обставин.

За період відбування покарання в Солонянській виправній колонії № 21 засуджений систематично порушував режим відбуття покарання, за що 22.07.2004 р. був переведений у приміщення камерного типу строком на 3 місяці.

Після виходу з приміщення камерного типу засуджений 27.10.2004 р. приблизно о 8 год. 10 хвил. на території Солонянської виправної колонії №  21 вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи, а саме: категорично відмовився від виконання чергування, оголошеного керівником відділення НОМЕР_1 ОСОБА_2.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування постановлених по справі судових рішень, оскільки вважає, що  в його діях відсутній склад злочину, за який його засуджено. Вказує на те, що матеріали справи сфальсифіковані, оскільки він ніколи не порушував режиму відбування покарання. На його думку, вимоги працівника установи були незаконними, тому він не може нести відповідальність за злочин, передбачений ст. 391 КК України (2341-14) . Вказує на те, що під час досудового слідства та в суді було істотно порушено його право на захист.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення.

Висновки суду про доведеність винності  ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який він засуджений, грунтуються на сукупності зібраних та перевірених в судовому засіданні доказах, яким дана належна оцінка.

В судовому засіданні свідки  ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та під час досудового слідства свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що в їх присутності начальник відділення НОМЕР_1 ОСОБА_2 оголосив ОСОБА_1 чергове чергування, видав йому необхідний інвентар.  Проте від чергування останній категорично відмовився. Незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність ОСОБА_1 до прибирання так і не приступив.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили, що до медичної частини установи був доставлений ОСОБА_1 для медичного обстеження у зв"язку з відмовою приступити до чергового чергування. Після огляду  було надано висновок, що засуджений є працездатним.

За даними медичного висновку від 27.10.2004 р. засуджений ОСОБА_1 звільнення від роботи не мав, його стан визнаний задовільним, а він - працездатним.

Iз довідки заохочень та стягнень засудженого ОСОБА_1 вбачається, що засудженому на протязі 10 місяців 2004 р. адміністрацією установи 17 разів оголошувались стягнення.

З постанови начальника установи від 22.07.2004 р. вбачається, що ОСОБА_1 був переведений у приміщення камерного типу строком на 3 місяці.

Викладені в скарзі засудженого доводи про фальсифікацію матеріалів справи, безпідставність притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 391 КК України (2341-14) перевірені і визнані необгрунтованими.

Доводи засудженого про те, що його не було ознайомлено з постановою про притягнення в якості обвинувачення, що він не отримав копію цього документа, що йому не було надано у порядку ст. 218 КПК України (1001-05) права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, що порушено його право на захист під час досудового слідства, перевіркою матеріалів справи свого підтвердження не знайшли.

Як вбачається із заяви засудженого, яка написана власноручно, він відмовився від участі захисника у суді, вказуючи, бажаючи захищати свої інтереси самостійно.

З протоколу судового засідання вбачається, що засудженому було надано право виступу в судових дебатах, право на останнє слово, тому його доводи, викладені у скарзі і у цій частині є безпідставними.

У матеріалах справи відсутні будь-які клопотання засудженого про фіксування судового процесу технічними засобами, а також відсутнє клопотання засудженого про його бажання бути присутнім при розгляді справи судом апеляційної інстанції, а тому колегія суддів не знаходить підстав для скасування постановлених по справі судових рішень та задоволення доводів засудженого і у цій частині.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані, а міра покарання призначена відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) .

Iстотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування постановлених по справі судових рішень не встановлено.

Керуючись ст. 389, 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У х в а л и л а :

У задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1  відмовити.