Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів: Дембовського С. Г., Крижановського В. Я.,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року,

За вказаним вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м.Дніпропетровська, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Цим же вироком за ч. 2 ст. 186 КК України засуджено ОСОБА_3 до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців та ОСОБА_4 до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за те, що вони 08 квітня 2015 року приблизно о 17:50 год., перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, будучи, крім ОСОБА_2, у стані алкогольного сп'яніння, діючи за попередньою змовою групою осіб, погрожуючи насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я особи, відкрито заволоділи майном потерпілого на загальну суму 3594,80 грн.

У касаційній скарзі захисник зазначає, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок суворості, просить змінити судові рішення та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням. На обґрунтування своїх вимог вказує про те, що суд неповною мірою врахував дані, що характеризують особу засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, визнав вину та щиро покаявся у вчиненому. Також вважає, що суд безпідставно не врахував позицію потерпілого та прокурора, які просили призначити покарання, не пов'язане із реальним позбавлення волі. Посилається на порушення апеляційним судом положень статей 403, 404 КПК України, що на думку захисника є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, перевіривши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Захисником не оскаржуються доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація їх дій за ч. 2 ст. 186 КК України.

При цьому доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.

Так, доводи захисника щодо участі неналежного представника сторони обвинувачення в суді апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки захисником не надано доказів того, що цей прокурор не був призначений керівником відповідного органу прокуратури прокурором у цьому провадженні для представництва інтересів сторони обвинувачення у суді апеляційної інстанції. Також твердження захисника про порушення прокурором процесуального порядку зміни апеляційної скарги є надуманими. Так висловлення прокурором, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, думки з приводу поданої скарги прокурора не свідчать про зміну чи доповнення ним апеляційної скарги.

Відповідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається із судових рішень, при призначенні покарання ОСОБА_2 вищевказані вимоги кримінального закону судами дотримано. Зокрема, враховано ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, роль при вчиненні злочину у співучасті, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на спеціальних обліках не перебуває, задовільно характеризується за місцем проживання. Пом'якшуючих покарання обставин установлено не було.

Врахувавши наведені обставини, суд призначив ОСОБА_2покарання ближче до мінімальної межі санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

За змістом ст. 75 КК України звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням можливе лише у тому випадку, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі не більше 5 років, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

Із ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_1, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для звільнення ОСОБА_2від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з огляду на тяжкість злочину. ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У суду касаційної інстанції немає підстав не довіряти даним висновкам судів, а у скарзі захисника відсутні обґрунтовані належним чином доводи на їх спростування.

Із судових рішень убачається, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність такої пом'якшуючої обставини як визнання винуватості та щире каяття у вчиненому злочині, оскільки засуджений під час судового розгляду вину визнавав частково, заперечував обставини справи, не оцінював критично свою протиправну поведінку, жалю з приводу вчиненого не висловлював.

Той факт, що потерпілий не наполягав на суворому покаранні, а прокурор вважав за доцільне застосувати положення ст. 75 КК України, не свідчить про неправильне призначення покарання, оскільки позиції учасників судового провадження не є обов'язковими для суду.

На думку колегії суддів, зважаючи на конкретну тяжкість злочину, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, відсутність критичного сприйняття скоєного, обрана міра покарання ОСОБА_2 є необхідною та достатньою для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, а обставини, на які захисник посилається у своїй касаційній скарзі, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та свідчать про можливість його виправлення та перевиховання при призначенні покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.

З огляду на вищевикладене, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, наданих до неї судових рішень убачається, що підстави для її задоволення відсутні, а тому у відкритті провадження слід відмовити.

З урахуванням наведеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.