Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Мороза М.А., Слинька С.С.,

при секретарі Асановій Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12014220480002922 від 16.06.2014 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Харків, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1, за ст. 125 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року та вирок Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2015 року щодо нього

за участю прокурора Чабанюк Т.В.,

у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вироки судів обох інстанцій скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність допущене судами обох інстанцій. Зокрема, вважає формулювання резолютивної частини вироку апеляційного суду в частині застосування до нього положень ст. 71 КК України помилковим, оскільки попередній вирок, за яким його було засуджено було постановлено 18 жовтня 2012 року, а не 13 листопада 2014 року, як про це зазначено в резолютивній частині вироку апеляційного суду. Крім того, вважає що до нього необхідно було застосувати положення Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) , у зв'язку із тим, що на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, проте судами обох інстанцій не з'ясовувались дані про його особу та належним чином вказане питання не вирішувалось.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 125 ч. 1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 120 годин. Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року вказано виконувати самостійно.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1, перебуваючи із ОСОБА_2 в робочих стосунках, у зв'язку із тим, що робив ремонт в квартирі АДРЕСА_2, де проживає остання, 11 квітня 2014 року о 23 годині після спільного вживання алкогольних напоїв запропонував ОСОБА_2 вступити з ним в статевий зв'язок, на що отримав відмову. Внаслідок зазначеного у ОСОБА_1 виник умисел на спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень з мотивів особистої неприязні, реалізуючи який, він наніс ОСОБА_2 не менше двох ударів кулаком правої руки в область лівого плеча, а потім ще не менше двох ударів кулаком правої руки в область голови, від чого потерпіла втратила рівновагу та вдарилася потилицею об стіну коридору, відчувши сильну фізичну біль і запаморочення голови. Після цього ОСОБА_1 пішов в сусідню кімнату, а ОСОБА_2 викликала міліцію. Вказаними діями ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 згідно висновку судово-медичної експертизи № 2222-ая/14 від 24.06.2014 року легкі тілесні ушкодження.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2015 року вказаний вирок місцевого суду від 13 листопада 2014 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання скасовано. Постановлено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_1 за ст. 125 ч. 1 КК України призначено покарання у виді 120 годин громадських робіт. На підставі ст. 71 ч.ч. 1, 4 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року та з урахуванням ст. 72 ч. 1 п. 1 КК України остаточно призначено покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 2 роки 5 днів. Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з дня взяття його під варту.

В решті вирок районного суду залишено без зміни.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 листопада 2015 року в порядку ст. 379 КПК України виправлено описку у резолютивній частині зазначеного вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та вказано, що " на підставі ст. 71 ч.ч. 1, 4 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2012 року у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки".

Заслухавши доповідача, доводи прокурора про заперечення проти касаційної скарги та законність і обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 125 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 71 ч. 1 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

В порушення зазначених вимог закону України про кримінальну відповідальність суд першої інстанції помилково прийняв рішення про самостійне виконання вироків щодо ОСОБА_1, а суд апеляційної інстанції, хоч і зробив правильний висновок про необхідність призначення покарання ОСОБА_1 за сукупністю вироків за правилами статті 71 КК України, проте застосував її з порушеннями, виходячи з наступного.

Так, з резолютивної частини вироку апеляційного суду від 14 серпня 2015 року, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Харківської області від 17 листопада 2015 року, винесеної в порядку ст. 379 КПК України, вбачається, що апеляційний суд на підставі ст. 71 КК України приєднав до нового вироку невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2012 року. Проте, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що попередній вирок Дзержинського районного суду м. Харкова, за яким було засуджено ОСОБА_1, постановлено 18 жовтня 2012 року, а не 14 жовтня 2012 року, як про це вказав апеляційний суд.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 2 КПК України є підставою для скасування такого рішення. Доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є обґрунтованими і в цій частині скарга підлягає задоволенню.

За таких обставин, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга - задоволенню частково. Інші доводи апеляційної скарги прокурора та касаційної скарги засудженого підлягають перевірці при новому розгляді в суді апеляційної інстанції. Окремому вирішенню та перевірці підлягає наявне клопотання засудженого ОСОБА_1 про необхідність застосування до нього положень Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) , у зв'язку із тим, що він має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а злочини, за які його засуджено не є тяжкими або особливо тяжкими.

В порядку ст. 433 ч. 2 КПК України підлягає скасуванню і ухвала Апеляційного суду Харківської області від 17 листопада 2015 року, постановлена в порядку ст. 379 КПК України.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України (4651-17) , Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 01 жовтня 1996 № 392/96-ВР (392/96-ВР) , Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 № 1185-VII (1185-18) та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2015 року щодо ОСОБА_1 та в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 листопада 2015 року скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.