Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Кравченка С.І., Лагнюка М.М.,

при секретарі судового засідання Гапоні В.О.,

за участю прокурора Цигана Ю.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 03 березня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014070140001044 за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника малолітньої потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 29 вересня 2015 року.

Вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2015 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого, засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком вирішено питання процесуальних витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 15 948, 68 грн. в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 20000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, смерть потерпілого та тяжке тілесне ушкодження.

ОСОБА_1 10 грудня 2014 року близько 11.00 год., напроти будинку АДРЕСА_2 Закарпатської області, у стані алкогольного сп'яніння керуючи автомобілем марки "DAEWOO" моделі "SENS T13110", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись у напрямку с. Білин, в порушення пунктів 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) виїхав на зустрічну смугу руху, якою рухався автомобіль таксі "ВАЗ 211540 120 20", реєстраційний номер НОМЕР_2, в результаті чого відбулось їх зіткнення, внаслідок якого водію таксі - ОСОБА_2 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, пасажиру таксі - ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла та пасажиру таксі - малолітній ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Апеляційного суду Закарпатської області від 29 вересня 2015 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про зміну вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Вважає, що суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування ст. 75 КК України не врахував належним чином того, що він визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, сприяв розкриттю злочину, в минулому до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризувався за місцем проживання, мав на утриманні малолітню дитину та здійснював постійний догляд за непрацездатною матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи. Зазначає, що враховуючи всі дані про його особу, обставини, які пом'якшують покарання а також те, що він добровільно відшкодував заподіяну потерпілим шкоду, витрати, пов'язані з їх лікуванням, відсутність претензій до нього та позицію потерпілих щодо призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, у суду є достатньо підстав для застосування ст. 75 КК України.

У аналогічних за змістом та вимогами касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та представник малолітньої потерпілої - ОСОБА_5 також просять змінити вирок апеляційного суду, застосувавши положення ст. 75 КК України. Наводять доводи щодо суворості призначеного вироком апеляційного суду засудженому покарання та вважають, що з огляду на дані про особу ОСОБА_1, його поведінку протягом досудового та судового слідства, відшкодування заподіяної їм шкоди, у суду є достатньо підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що підстав для задоволення касаційних вимог немає, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 призначаючи йому покарання та приймаючи рішення про звільнення від його відбування з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції не врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого у стані алкогольного сп'яніння злочину, в результаті якого загинула людина, а інша - неповнолітня дитина отримала тяжкі тілесні ушкодження. Посилання на обставини, які пом'якшують покарання: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, те, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину та матір похилого віку, яка є інвалідом ІІ групи, добровільно відшкодував заподіяну потерпілим шкоду визнав не достатніми підставами для застосування положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд дійшов до висновку про те, що при звільненні ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суд першої інстанції не взяв до уваги того, що останній своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжке. В результаті його скоєння потерпілим було спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження, тяжкі тілесні ушкодження та смерть потерпілої. Н думку колегії суддів апеляційної інстанції місцевий суд не надав належної оцінки також ступеню алкогольного сп'яніння ОСОБА_1, адже відповідно до висновку спеціаліста № 3291 від 16 грудня 2014 року у крові виявлено етиловий спирт в концентрації 4, 19 %. Апеляційний суд констатував, що всі наведені обставини та дані про особу засудженого є достатніми підставами для призначення ОСОБА_1 покарання у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, однак не є достатніми, у даному випадку, для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

З висновками суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання погоджується і суд касаційної інстанції, в зв'язку з чим, твердження в касаційних скаргах про наявність достатніх підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає безпідставними та приходить до висновку, що призначене судом апеляційної інстанції покарання останньому є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для зміни оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги засудженого, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника малолітньої потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 29 вересня 2015 року щодо ОСОБА_1 без зміни.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.