Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Бех М.О., суддів - Пойди М.Ф., Пузиревського Є.Б., при секретарі судового засідання - Гапоні В.О., з участю прокурора - Вергізової Л.А., захисника ОСОБА_1 - адвоката Юхименко Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 5-64КМ16 за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_3 і цивільного позивача ОСОБА_4 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2014 року та на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1, -

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2014 року -

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця села Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що у силу ст. 89 КК України, судимості не має

визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено за вказаною нормою кримінального закону покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Стягнуто з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди.:

- на користь потерпілого ОСОБА_3 - 95412 гривень;

- на користь цивільних позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - по 65412 гривень кожному.

Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування":

- на користь потерпілого ОСОБА_3 - 2660 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 4588 гривень відшкодування моральної шкоди;

- на користь цивільного позивача ОСОБА_4 - 4588 гривень відшкодування моральної шкоди;

- на користь цивільного позивача ОСОБА_5 - 4588 гривень відшкодування моральної шкоди та 753 гривні 89 копійок відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою годувальника.

Вироком вирішено питання про процесуальні витрати і речові докази.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 11 червня 2013 року, близько 15 години 15 хвилин, він, керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ 21099", державний номерний знак НОМЕР_1, грубо порушивши вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 "б", 12.4, 13.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, розмовляючи з пасажиром, відволікся від керування транспортним засобом, рухаючись зі швидкістю 70 км/год, перевищив її дозволену у населеному пункті межу, за наявності об'єктивної можливості вчасно виявити велосипедиста на проїзній частині і відсутності для цього перешкод технічного характеру, не дотримався безпечної дистанції і створив аварійну обстановку, внаслідок чого неподалік будинку № 55 по вулиці Лесі Українки скоїв наїзд на велосипед під керуванням ОСОБА_6, яка від отриманих тяжких тілесних ушкодження померла на місці події. Після цього ОСОБА_1, порушивши вимоги п. п. 2.10 "а", "д" Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , залишив місце пригоди.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 змінено у частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.

Виключено з вироку рішення про стягнення на користь цивільного позивача ОСОБА_5 відшкодування моральної шкоди: з ОСОБА_1 - у розмірі 65412 гривень, з ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" - у розмірі 4588 гривень.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 і цивільного позивача ОСОБА_4 у частині відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди: на користь потерпілого ОСОБА_3 - 143118 гривень, на користь цивільного позивача ОСОБА_4 - 93118 гривень. Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" на користь потерпілого ОСОБА_3 і цивільного позивача ОСОБА_4 по 6882 гривні кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цей же вирок суду, у частині розв'язання цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди, скасовано, а справу, у цій частині, направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 і цивільний позивач ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність при звільненні засудженого від відбування покарання на підставі акту амністії та норм матеріального права при розв'язанні цивільного позову, порушують питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції автори касаційної скарги зазначають, що суд не дав належної оцінки показанням численних свідків про перебування ОСОБА_1, на момент ДТП, у стані алкогольного сп'яніння. На думку авторів скарги, викладені у вироку висновки суду щодо неврахування таких свідчень ґрунтуються на припущеннях, суперечать принципу законності і, передбаченим у ст. 2 КПК України, загальним засадам кримінального провадження. У скарзі наголошується, що вчинення у стані алкогольного сп'яніння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, згідно з п. "є" ст. 8 Закону України "Про амністію у 2014 році", виключає застосування амністії.

Крім цього, потерпілий і цивільний позивач ведуть мову про необґрунтоване зменшення місцевим судом розміру відшкодування ОСОБА_5 матеріальної шкоди, пов'язаної з втратою годувальника, та безпідставну відмову суду у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування витрат на поминальний обід і спорудження надгробного пам'ятника. На думку авторів скарг, суд, при визначенні розмірів відшкодування моральної шкоди, безпідставно не взяв до уваги даних актів судово-психіатричних експертиз щодо характеру й обсягу душевних страждань, заподіяних їм внаслідок вчинення злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково - скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду кримінального провадження в цьому суді, з'ясувавши позицію захисника, яка висловила думку про безпідставність касаційної скарги та законність і обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

У відповідності до ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції не дотримано.

Так, визнаючи апеляційну скаргу представників потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в частині оскарження звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі акту амністії, безпідставною колегія суддів суду апеляційної інстанції виходила з того, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 не висувалося, ця обставина не інкримінувалася йому як обставина, що обтяжує покарання, а в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які медичні документи, які б вказували на перебування ОСОБА_1, під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди, у стані алкогольного сп'яніння.

Такі висновки судом зроблено без дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення, як про те ставилося питання в апеляційній скарзі потерпілих, що свідчить про передчасність рішення суду апеляційної інстанції про правильність звільнення винного від відбування покарання на підставі ЗУ "Про амністію у 2014 році" (1185-18) .

У відповідності до п.4 ч.1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Отже суди повинні всебічно досліджувати матеріали кримінального провадження щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному акті обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставини, які не зазначені в обвинувальному акті.

Аналогічна позиція викладена в роз'ясненнях, наведених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) .

Вищенаведені положення судом апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляційної скарги не враховані і дійсний стан ОСОБА_1, на момент вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди, колегією суддів апеляційної інстанції перевіреним не був.

Зокрема, суду апеляційної інстанції необхідно було враховувати, що висновки про недоведеність стану сп'яніння ОСОБА_1 у момент вчинення кримінального правопорушення судом першої інстанції зроблені без належної оцінки показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про перебування засудженого під час ДТП з явно вираженими всіма зовнішніми ознаками, передбаченими п. 1.3 Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції", затвердженої спільним наказом МВС України і МОЗ України від 09 вересня 2009 року № 400/666 (z0931-09) , чинної на момент вчинення кримінального правопорушення.

Залишено поза увагою суду апеляційної інстанції і те, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 94, ч. 3 ст. 374 КПК України, суд першої інстанції не навів у вироку переконливих мотивів, через які не взяв до уваги свідчення зазначених вище свідків у сукупності з даними висновку спеціальної медичної наркологічної комісії № 156 від 15 липня 2013 року, згідно з якими ОСОБА_1 страждає на розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності (т. 1, а. с. 136).

Без належної уваги та оцінки колегії суддів апеляційного суду залишилося і те, що суд першої інстанції в обґрунтування висновків про недоведеність стану сп'яніння засудженого послався на показання свідка ОСОБА_16, які не відповідають точному змісті таких свідчень, зафіксованих на технічному записі судового процесу. Названий свідок не був присутній на місці ДТП, однак незадовго до пригоди бачив ОСОБА_1 у компанії осіб, що пили горілку. При цьому свідок хоча і не стверджував про вживання алкогольних напоїв засудженим, однак і не повідомляв жодних даних на спростування такої обставини, як на це посилається суд у вироку .

Залишено поза увагою апеляційного суду і оцінка судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 і ОСОБА_20 щодо відсутності у ОСОБА_1 ознак сп'яніння, яка не ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, як це передбачено ч. 1 ст. 94 КПК України.

Зокрема, суд не перевірив незаінтересованість свідків у справі та відсутність впливу на них з боку засудженого, враховуючи, що ОСОБА_19 і ОСОБА_20 є його родичами, а ОСОБА_17 підтримував з ОСОБА_1 товариські стосунки.

Крім цього, судами обох інстанцій не взято до уваги, що свідок ОСОБА_17, заперечуючи вживання засудженим спиртних напоїв 11 червня 2013 року, інших подій того дня, у тому числі безпосередньо пов'язаних із ДТП, пригадати не міг, посилаючись на стан алкогольного сп'яніння. Така вибірковість не поставила під сумнів достовірність показань свідка щодо обставин, які підлягали доказуванню, без наведення у вироку жодного обґрунтування висновку суду щодо цієї обставини.

Залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції і та обставина, що вирок містить припущення про можливість походження запаху алкоголю, на який вказували свідки ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, від пасажира автомобіля ОСОБА_17, при тому, що ці свідки категорично стверджували, що на місці події безпосередньо контактували із ОСОБА_1 і чули різкий запах спиртного саме від нього.

Також без оцінки колегії суддів залишилося спростування судом першої інстанції доводів про стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 тим, що "його похитування могло залежати від інших природних факторів та фізіологічного стану людини".

Самим судом апеляційної інстанції рішення про відмову у задоволені апеляційної скарги потерпілих щодо безпідставності звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі акту амністії мотивовано тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які медичні документи, які б вказували на перебування ОСОБА_1, під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди, у стані алкогольного сп'яніння.

Разом з тим, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів щодо стану ОСОБА_1 11 червня 2013 року не може вважатися достатньою підставою для невизнання вчинення ним кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, оскільки зазначені документи не є обов'язковими засобами доказування такого стану. Наявність у винної особи стану алкогольного сп'яніння може бути підтверджений й іншими доказами, що відповідають встановленим ст. ст. 85, 86 КПК України критеріям належності і допустимості.

Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин, медичний огляд ОСОБА_1 не проводився з вини самого засудженого, який, грубо порушивши вимоги п. п. 2.10 "а", "д" Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , залишив місце ДТП, що унеможливило проведення його медичного огляду на стан сп'яніння.

Така поведінка водія, винного у дорожньо-транспортній пригоді, не може мати наслідком недоведеність вчинення ним злочину у стані сп'яніння і, відповідно, неможливість притягнення його до кримінальної відповідальності у міру його вини, за умови підтвердження цього стану іншими засобами доказування поза розумним сумнівом.

На думку колегії суддів недотримання водієм, який скоїв ДТП, вимог п. п. 2.10 "а", "д" Правил дорожнього руху (1306-2001-п) саме по собі дає підстави сумніватися щодо його стану, а за наявності сукупності інших доказів, що підтверджують перебування його в стані алкогольного сп'яніння - є підставою для відповідного висновку.

За таких обставин рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) є передчасним, оскільки ухвалене без належного з'ясування всіх обставин скоєння кримінального правопорушення, з якими пов'язується можливість звільнення особи від відбування покарання на підставі амністії.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає передбаченим ст. 370, 419 КПК України вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню, як постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до необґрунтованого звільнення засудженого від відбування покарання на підставі акту амністії.

На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно усунути порушення, вказані у цій ухвалі, належним чином перевірити стан ОСОБА_1 на момент вчинення кримінального правопорушення та прийняти законне й обґрунтоване рішення, в тому числі, з врахуванням доводів щодо вирішення цивільного позову, наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів -

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 та цивільного позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - суддіБех М.О., суддів - Пойди М.Ф., Пузиревського Є.Б., при секретарі судового засідання - Гапоні В.О., з участю прокурора - Вергізової Л.А., захисника ОСОБА_1 - адвоката Юхименко Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 5-64КМ16 за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_3 і цивільного позивача ОСОБА_4 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2014 року та на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1, -

Керуючись ст. ст. 376, 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 та цивільного позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали буде оголошено 04 березня 2016 року, о 10-й годині 30 хвилин.