Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кульбаби В.М.,

суддів Пойди М.Ф., Зубара В.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

захисника ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2,

секретаря Холявчука А.А.

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014130330001188, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 18 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 18 листопада 2014 рокувизнано винуватим ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 187 КК України та призначено покарання 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року вирок міського суду залишено без зміни.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, рішення суду щодо котрого не оскаржуються.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 ставить питання про скасування вироку та ухвали суду в зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, його дії кваліфіковано невірно, суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, вручено обвинувальний акт за ч. 2 ст. 186 КК України, а засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України. Підчас розгляду справи судом не роз'яснявся зміст ст. 349 КПК України, не досліджувалися докази його винуватості. Порушено його право на захист, оскільки суд розглядав справу без участі захисника. Суд апеляційної інстанції на ці порушення уваги не звернув, окрім того, провів апеляційний розгляд без його участі, чим порушив право на захист.

ОСОБА_2 засуджено за те, що він, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_3, здійснив 20 серпня 2014 року на території подвір'я ЗОШ № 1 по вул. Смірнова, 27, м. Рубіжне розбійний напад на ОСОБА_4 із метою заволодіння майном.

ОСОБА_3 наніс удар потерпілому в голову, внаслідок чого останній впав. ОСОБА_2 із метою подолання опору утримував потерпілого, а ОСОБА_3 наніс ще декілька ударів у голову кулаком, вимагав передати гаманець. ОСОБА_2 обшукав потерпілого, заволодів його сумкою з належностями. В результаті нападу потерпілому було заподіяно струс головного мозку, садна в області голови - легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я. Засуджені заволоділи майном потерпілого вартістю 3058 грн.

Заслухавши доповідь судді, засудженого та захисника, котрі підтримали подану касаційну скаргу, прокурора, який заперечив доводи скарги засудженого, та вважав, що скарга задоволенню, а вирок та ухвала суду скасуванню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість засудженого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 187 КК України постановлено відповідно до вимог КПК України (4651-17) .

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 29 вересня 2014 року отримано копію обвинувального акту, відповідно до якого йому пред'явлено обвинувачення у кримінальному правопорушенні за ч. 2 ст. 187 КК України, а не за ч. 2 ст. 186 КК України, як стверджує обвинувачений, про що свідчить розписка ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 8).

Як убачається із заяви, ОСОБА_2 в судовому засіданні відмовився від участі захисника та захищав свої інтереси самостійно (т. 2 а.с. 35). Така відмова обвинуваченого носила добровільний характер.

Наведене спростовує доводи скарги засудженого про порушення права обвинуваченого на захист.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним ґрунтується на зібраних матеріалах кримінального провадження, що спростовує доводи касаційної скарги про неправильну кваліфікацію злочину.

Зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд розглядав справу щодо обвинувачених у порядку ст. 349 КПК України, обмежившись лише допитом потерпілого, а засуджені визнали винуватість у вчиненні злочину та не оспорювали фактичних обставин справи.

Відповідно до технічного запису судових засідань у суді першої інстанції суд з'ясував добровільність такої позиції обвинувачених, при цьому, прокурору та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 було роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 42 КПК України визначено, що обвинувачений має право давати пояснення, показання з приводу обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати.

ОСОБА_2 скористався наданим йому правом та відмовився від дачі показань.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги засудженого в частині того, що в суді першої інстанції проведено розгляд справи без дослідження доказів та порушено його право на захист, оскільки ОСОБА_2 визнавав вину у вчиненні розбійного нападу, та вважав недоцільним дослідження інших доказів у суді з приводу події кримінального правопорушення.

Оскільки наступне оскарження фактичних обставин кримінального правопорушення в суді апеляційної інстанції виключалось, то доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 із цих підстав судом апеляційної інстанції не перевірялись.

Не підлягають відповідно до ст. 424 КПК України ці обставини і перевірці в суді касаційної інстанції.

Не підлягають задоволенню доводи скарги засудженого з приводу проведення апеляційного розгляду за його відсутності з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

У поданій апеляційній скарзі прокурором ставилося питання про ухвалення нового вироку та погіршення становища лише обвинуваченого ОСОБА_3

Обвинуваченим ОСОБА_2 не ставилося питання про особисту участь в апеляційному розгляді справи за його скаргою.

З цього слідує, що право на захист ОСОБА_2 апеляційним судом не порушено, оскільки його явка в суді апеляційної інстанції не була обов'язковою.

Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги засудженого щодо законності та обґрунтованості вироку суду, дав на неї відповіді і своє рішення належним чином вмотивував.

ухвала Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи скарги засудженого безпідставними, а касаційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Матеріали кримінального провадження не містять даних про інші порушення вимог закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.

Керуючись ст.ст. 433- 438 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 18 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.